Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.
Вірш «Різдво» Богдана-Ігоря Антонича – це прекрасна ілюстрація того, як загальнохристиянський сюжет про народження Христа можна адаптувати під національні мотиви, зберігши суть та значимість події. Поєднання філософської лірики з течіями модернізму та авангардизму дозволило авторові відтворити унікальну для української літератури свого часу картину.
Авторові навіть вдається змінити уявлення про факт народження Христа. Він говорить, що це подія, яка не відбувається один раз. Кожного року в кожному селі, місті та містечку вона повторюється, адже це подія, яка має значення для кожного вірянина.
Сюжет є фактично переосмисленням, як вже було сказано, притчі про народження Ісуса Христа. Але автор замінює окремі елементи на знайомі кожному українцеві образи. До прикладу, волхви стають лемками. Причиною такого географічного та культурного перенесення є те, що Христос народився як звичайна людина, то чому б йому не народитись просто в іншому місці. Звісно, сюжет твору достовірно передає образ Марії як Божої Матері, який фактично залишається незмінним. В свою чергу, замість хлібу згадані лемки приносять круглий місяць, себто хлібину.
Знахідкою Антонича стало поєднання християнських мотивів та язичницьких, що мають сильне місце в окремих місцях України, й загалом стали важливою частиною національно-культурної спадщини. Вірш є авторською інтерпретацією народження Христа, і в цій інтерпретації унікальним чином поєднаний відомий сюжет та уявлення українців про те, яким саме є християнство. З цього випливає і образ місяця, що хоч і є язичницьким в своїй першооснові, але для українців він відображає Різдво, будучи невід’ємною частиною святкування-коляди. Автор не замінює християнські образи язичницькими, а лиш доповнює одні іншими.