Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Вірш «Слово, чому ти не твердая криця» Лесі Українки увійшов до її збірки «Думи і мрії», а написано його було у 1896 році. Цей поетичний твір є прикладом громадянської лірики. У ньому поетеса розмірковує на тему того, що слово може бути могутньою зброєю у руках людини, яка точно знає, як його використовувати. Леся Українка порівнює слово з мечем, який здатен її захистити, з допомогою якого вона може добитись справедливості.
Розповідь ведеться від імені ліричної героїні, яка звертається до слова так, ніби це жива істота. А якщо це зброя, то нею може скористатись не лише героїня, а й ті, хто прийдуть після неї. Тому вона і прагне цю зброю вдосконалити, зробити ще гострішою і небезпечнішою, щоб ті, кому вона дістанеться потім, могли швидше і ефективніше знищувати нею ворогів.
Важка хвороба, яка проявилась ще у дитинстві поетеси, згадується нею і у творах, у тому числі у цьому вірші. Тут вона говорить, що в її хворих руках цей меч довго й не прослужить, але прийдуть нові месники, які його підхоплять і зможуть використати значно ефективніше.
Леся Українка користується великою кількістю художніх засобів, щоб передати всю силу і глибину своєї думки, щоб донести до людей ідею. Серед них можна побачити епітети, порівняння, метафори, уособлення і антитезу. Окрім того, вірш переповнений риторичними окликами, звертаннями і запитаннями, у яких вона звертається до Слова.
Чому взагалі з’явився такий твір у Лесі Українки? Поштовхом до його написання став додаток до Емського указу, про який поетеса дізналась. У ньому значилась заборона всього українського. Протестуючи проти такого свавілля, неподобства і жорстокості, Українка вирішила сказати і своє слово, маючи тверде переконання, що воно матиме значення.