Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Вірш «Молюсь і вірю» Максима Рильського ознаменував собою творчість письменника. Увібравши найкращі риси авторського стилю, він демонструє прекрасну плеяду образів, що відтворюють картину світу письменника, показуючи читачам його душу. Твір відноситься до інтимно-філософської лірики, адже він не просто говорить про свої почуття, але й намагається осягнути наш світ своїми думками про те, як він влаштований.
Рильський як в цьому вірші, так і в численних інших, твердо стоїть на тій ідеї, що неможливо жити в світі, не відчуваючи любові до нього. Сам же автор цим твором проголошує остаточно та навіки те, що він безкорисно відданий в своїй любові до всього того, що його оточує та в чому він живе.
Неможливе існування людини без природи – головний мотив твору. Він розкривається в рядках «Молюсь і вірю. Вітер грає…», що говорить про вільність та радість, яку авторові дарує навколишній світ. Якщо інші письменники, пишучи про кохання, говорять про жінку, образ якої закарбувався в них в голові, або спомини, про яку не дають спокою, то Рильський зізнається в коханні самому світові.
З цього виходять і унікальні образи, які він використовує – ліричного героя, як тієї людини, що готова жити, сповнена радістю та щастям. Вона не бажає нікому і нічому зла, а лиш прагне гармонії в співжитті зі світом, творцем якого є Бог.
Природа теж постає в образі живих істот та речей, таких, які можна побачити кожного дня: голубів, води, вищезгаданого вітру, що в рядках та слові письменника оживають на набувають нового значення. Прекрасним обрамленням всієї картини твору стають його художні засоби. Через них автор передає важливу думку про те, що природа – жива, навіть коли мова йде про вітер чи сонце. Референом, яким закінчується твір, автор ніби підводить підсумок всьому, що вважає красивим.