Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
Вірш «Давня весна» Леся Українка написала у 1894 році, він став частиною поетичного циклу «Мелодії» і увійшов до збірки «Душа і мрії». Це поетичний твір написаний у жанрі пейзажної лірики, в якому поетеса виражає свої враження від спостереження за красою природи. Вона бачить весну і від цього їй на душі стає краще, веселіше, навіть вдається на деякий час забути про свою хворобу і відволіктись від фізичних страждань. У вірші відчувається радість людини, яка отримує справжнє задоволення від того, що приходить весна. Єднання людини і природи – це провідний мотив даного твору.
Весна у вірші персоніфікується, тому стає схожою на людину, яка може виконувати певні дії. Весною люди відчувають прилив сил, як природа пробуджується від зимової сплячки, так і в людському тілі з’являється енергія, їй хочеться діяти і жити. А для Лесі Українки весна була особливим періодом ще й тому, що їй ставало трохи легше, хвороба ніби відступала на якийсь час і вона могла просто радіти життю і насолоджуватись пробудженням природи.
У даному творі весна стає для поетеси подарунком, адже починається усе з того, що вона цю пору року може бачити, але через хворобу не має сил, щоб їй радіти. Леся Українка почувалась самотньою і хворою у той час, коли природа вже розквітала і буяла. Їй здавалось, що весна про неї просто забула, і від цього було дуже сумно.
Але настрій змінився, коли раптом у вікно «зазирнули» гілки яблуні, уквітчані цвітом і зеленими листочками, а потім почувся пташиний спів. У цей момент поетеса змогла відчути себе частиною природи, своє єднання з нею. То був найкращий подарунок весни, який назавжди залишився в її душі.
Окрім уособлення у творі є порівняння, епітети, повтори, гіпербола та риторичні оклики. Читаючи вірш, можна відчути, як змінюється настрій – від суму до радості і вдячності природі за той дарунок, який вона принесла. А знаючи, що писався він під час хвороби Лесі Українки, стає зрозуміло, чому вона так гостро і глибоко все відчувала.