Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться… —
Казать їй друга почала;
А та не слуха… дметься… дметься…
— Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні, голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивися!
— Та годі, сестро, схаменися! –
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
Байка «Жаба й Віл» Леонід Глібов, славетний український байкар, написав у 1908 році. Це одна з відомих його байок, написана у віршованій формі, у якій засуджуються негативні риси людського характеру, такі як жадібність, хвалькуватість і пихатість. Водночас показано й протилежний образ – працьовитого вола, який виступає позитивним персонажем у творі.
Твір побудовано у формі діалогу, який ведуть головні герої. Відчувається, що у їх розмові багато емоцій, які підкреслюються яскравими словами. Загалом же сюжет можна розділити на кілька частин. Починається історія з того, що Жаба вилазить з води на берег, щоб трохи на сонечку погрітись, аж раптом бачить неподалік Вола. Хоч він і був у порівнянні з нею дуже великий, але їй все одно чомусь захотілось з ним позмагатись.
Починається змагання, та навіть подруга Жаби розуміє, що це марна справа. А от сама героїня, вважаючи себе кращою за всіх навколо, нікого не слухає й до голосу розуму навіть не намагається дослухатись. В результаті для неї це завершується трагічно, бо вона, занадто сильно роздувшись, сама себе знищує, тобто лускає.
От у такій алегоричній формі Леонід Глібов вирішив показати людей, які намагаються «стрибнути вище голови», тобто вийти за межі своїх реальних можливостей, але не заради якоїсь благородної мети, а просто із заздрощів чи власної пихатості. В кінцевому результаті такі забаганки можуть призвести до негативних, а то й трагічних наслідків. Звідси випливає мораль твору: жити варто по своїх можливостях, користуючись здібностями, якими наділив Бог. Не варто заздрити, а краще вчитись оцінювати себе та свої сили реально, щоб потім не «луснути» від перенапруги.
Оскільки байка написана віршем, то у ньому є художні засоби: епітети, риторичні вигуки та пестливі слова. Вони створюють відчуття батьківського піклування, коли хтось старший і мудріший навчає молодих тому, як же правильно жити у цьому світі.