Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.
Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Вірш «Забула внучка в баби черевички» Станіслава Чернілевського – це нагадування кожному про те, що покоління мусять мати зв’язок один між одним, аби залишитися родиною. Любов – річ, яка дарується від людини до людини, від старших до молодших без користі та з усією щирістю, на яку здатен кожен.
Описуючи сум бабусі, що знайшла залишені онукою черевики, автор говорить щиро та відверто зі своїм читачем про те, що важливо не забувати, наскільки цінною є турбота від старших родичів. Вони, виростивши власних дітей, все одно прагнуть дарувати свою опіку дітям, і саме онуки стають тими, кому вони її дарують.
Бабуся ладна на все, аби хоча б ще раз побачити усмішку та щастя на дитячому обличчі онука чи онучки. Їхнє щастя стає щастям для літніх людей, які також мають свої почуття та емоції, що зазвичай конвертуються в любов до своїх онуків. Разом з тим, автор доносить своїм юним та дорослим читачам, що любов та повага мають бути взаємними. Внуки також мусять розуміти, що любов від старших є безмежною, й бути вдячними їм за це.
Сюжет твору розкриває прощання бабусі зі своєю онукою, адже прийшла осінь, а тепле літо пішло у спогади. Скоро діти поїдуть додому, й через це бабусі стає сумно, бо її роки не нескінченні і розуміння того, що не так далеко останнє, таке ж саме, прощання.
Осінь стає алюзією на те, що в житті людини теж приходить пора старіння, коли багато речей переосмислюються і увага та любов з боку дітей стає найціннішим, що залишається у бабусі. Дитяча наївність не дає змоги це зрозуміти в ранньому віці, але старше покоління може багато розповісти, збагативши нас, проте лише з часом усвідомлення цього стає повним.
Автор каже, що не варто нехтувати такими звичайними моментами, як візитами до бабусі та дідуся, яким сумно на схилі років життя й вони також, як і всі люди, заслуговують на увагу та турботу. Для них ці речі не дрібничка, а черговий привід усміхнутись. Тому твір чудово говорить з дітьми на важливі теми простою та зрозумілою для них мовою про недитячі проблеми самотності та старості.