За вікном сьогодні вітер, вітер — аж в кімнаті чути, як гуде, В дитсадок давно пішли всі діти, а маленька Ясочка не йде.
Наша Яся нині трохи хвора, все кахика й носик витира. Застудилась, мабуть, Яся вчора, як ліпила бабу дітвора.
На роботу вже поїхав тато, мама вийшла — й довго щось не чуть…
Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть?
Ні! Ясюня не така вдалася! — в неї досить іграшок, ляльок. У своїй кімнаті наша Яся улаштує власний дитсадок.
Діти будуть — лялька та ведмедик, та конячка сіра без сідла, і собачка Бум, така кумедна, що угору вухо підвела.
Ще Ясюня посадила й кішку. А вона стрибнула у куток!..
— Ну й сиди собі сама під ліжком, не візьму тебе у дитсадок!
От усі в кутку біля канапи посідали.
— Тихо, не шуміть! А чому в ведмедя чорні лапи? Мабуть, вранці їх забув помить? Зараз я будинок вам збудую із великих татових книжок і обідом добрим нагодую — дам цукерки вам і пиріжок… А тоді візьму цікаву книжку, покажу своє знайоме “о”!
Яся певна, що ведмедик Мишка хоче знати літери давно.
Потім Яся хусточку розстеле на вовнянім теплім килимку.
— Ну, лягайте, діточки, в постелю! Так і ми спимо у дитсадку!
У куточку сплять слухняні діти: і ведмедик з лялькою, і кінь. За віконцем виє вітер, вітер, а в кімнатці тиша і теплінь.
От і мама двері відчинила і на руки Ясю підійма.
— Ой, яка ж у мене доня мила, що так добре грається сама!
Вірш “Ясоччин садок” Наталі Забіли є чудовим прикладом поетичної творчості, що захоплює своїм теплом та дитячою простотою. Основна тема вірша — уява та винахідливість дитини, яка знаходить спосіб розважитися та організувати свій день, навіть коли вона залишається сама вдома.
У центрі сюжету — маленька Яся, яка трохи застудилася і через це не пішла до дитячого садка, як інші діти. Вірш зображає ситуацію, яка знайома багатьом дітям: коли батьки на роботі, а дитина залишається сама вдома і має знайти спосіб провести час. Яся не сумує і не плаче — замість цього вона вирішує створити власний “дитсадок” у своїй кімнаті, використовуючи іграшки, що під рукою: ведмедика, ляльку, конячку та навіть собачку на ім’я Бум.
Яся постає перед читачем не лише як добра і лагідна дитина, а й як маленька вчителька, яка відповідально підходить до своєї ролі “виховательки” для своїх іграшок. Вона влаштовує для них дитсадок, організовує заняття, будує “будинок” з татових книжок і навіть навчає ведмедика літерам. Ця поведінка показує, як діти в ігровій формі відтворюють реальність, яка їм цікава і зрозуміла, а також виражають своє бажання бути дорослішими.
Також у вірші яскраво виражена тема самостійності. Яся вміє знаходити собі заняття, гратися без нагляду дорослих і залишатися позитивною. Це підкреслюється контрастом між сумними очікуваннями (“Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть?”) і її активною та винахідливою поведінкою.
Окрема увага приділена опису деталей: у тексті йдеться про те, як Яся будує “будинок” з книжок, як годує іграшок і вкладає їх спати. Ці деталі роблять вірш живим і наближають його до дитячої реальності. Навіть тваринки тут не просто спостерігають, а активно залучаються: кішка, яка не захотіла сидіти з усіма, або собачка Бум, яка “вухо підвела”, — усе це додає віршу ігрового настрою і веселощів.
Закінчення вірша — поява мами, яка хвалить Ясю за її добру гру, — підкреслює важливість підтримки з боку дорослих і визнання дитячих досягнень. Мама схвалює самостійність і фантазію доньки, що є важливим моментом для розвитку дитини.
Вірш “Ясоччин садок” підкреслює цінність дитячої фантазії, самостійності та здатності до організації власного простору. Він сповнений теплом і лагідністю, показуючи, як дитяча уява допомагає справлятися з самотністю та перетворює повсякденне життя на захоплюючу гру.