Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Популярні запитання зі шкільної програми:
Ліричний герой милується природою. Він прогулюється та бачить красиве небо, гай, річку – і все таке яскраве і веселе. Мабуть, це все закохане серце вимальовує…
*****************************************************************
Вірш «Гаї шумлять» Павло Тичина написав у 1913 році, бажаючи показати ще раз людям, нехай і у поетичній формі, яка прекрасна в Україні природа, а особливо її гаї. Це приклад пейзажної лірики, де відчувається заклик автора до створення добра і нагадування про те, що не потрібно красу шукати десь далеко, якщо вона є зовсім поруч. Окрім того, автор наголошує на тому, що кожна людина може відчувати природу, але робить це по-своєму, тому й не існує єдиного «правильного» способу.
Поет зображає самого себе у образі ліричного герою твору, який сприймає все, що бачить навколо, ніби музику чи пісню. Ті явища природи, що він спостерігає, герой розцінює як справжні подарунки природи, тому й цінує їх дуже високо. А говорить автор про це, використовуючи різноманітні художні засоби, такі як порівняння, повтори, метафори та епітети. А зорові та слухові образи, якими вірш наповнений, роблять його живим та об’ємним.
Читаючи даний поетичний твір, відчувається світлий настрій поета і радість. Природа для ліричного героя – це як найкращий і найщиріший друг, якому можна довіряти усі свої таємниці, бажання і найпотаємніші думки. Тому він і веде «розмову» з нею (таке враження складається), висловлюючи своє захоплення її гармонією і красою.
Павло Тичина зображає у своєму вірші природу не як щось статичне, а як енергію, яка постійно в русі, і саме це пробуджує в душі ліричного героя новий рух, збуджує почуття і породжує бажання. Водночас відчувається і романтичний настрій, бо герой і співає, і про кохання згадує, і про ніжності, які бувають між закоханими людьми…
Ніхто не зможе сказати точно, під впливом яких особистих переживань чи настроїв автор створював цей твір, але одне зрозуміло точно – закохатись у таку прекрасну природу, коли про неї так гарно говорять, дуже легко.