Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
1938
Популярні запитання зі шкільної програми:
Це пейзажна лірика, оскільки у вірші письменник описує те, як природа засинає восени – це водночас сумно, і дуже красиво.
*************************
Вірш «Осінь» Володимир Сосюра написав у 1938 році, виразивши у ньому момент переживання зміни пейзажу через прихід осінньої пори. Це пейзажна лірика, яка написана настільки талановито, що в уяві під час читання вимальовується ціла картина. Авторові вдалось знайти такі слова, щоб вони стали «фарбами» і створили справжній пейзаж, тільки літературний, а не художній.
Ліричний герой спостерігає за тим, як після літа природа змінюється, бо прийшла вже осінь, і це викликає у нього одночасно захоплення і смуток. Так, осіння природа також по-своєму прекрасна, але чомусь від споглядання на неї думки виникають тужливі і похмурі.
Описуючи природу, поет розкриває читачам і свою душу. Він милується тим, що бачить навколо себе, але в голові думки не надто радісні, а більше філософські, у яких виражається його розуміння того, що втрата буде неминучою.
Так само, як дерева втрачають листя, так і людина щось у своєму житті іноді втрачає. Від цього нікуди не подітись, бо так влаштований світ, просто одні втрати страшніші, а інші лишаються майже непомітними. Поет вигадав цікавий і яскравий образ для осені – вершниці з синіми очима і жовтими косами, яка скаче на чорному коні.
І в тих місцях, де проходять копита коня, все одразу ж в’яне. Так осінь йде по світу, підкорюючи собі природу. І ніхто не може їй суперечити, всі покірно приймають свою участь (можливо, тому що знають, що згодом все одно прийдуть нові весна і літо?).
Осінь виступає у творі як жива істота, навіть людина – це персоніфікація. Але автор використовує й інші художні засоби, щоб виразити свої емоції і показати осінній пейзаж таким, як його сприймає він. Тут і епітети, і метафори, і анафора, а також ще є інверсія. Читаючи вірш, з легкістю можна уявити осінню пору і зрозуміти той філософський зміст, який поет вкладав у свій твір. Він наштовхує на роздуми про життя і його вічний рух, який завжди несе зміни – іноді приємні, а іноді й не дуже.