Вірш «Моє серце в верховині» Роберт Бернс

Вірш «Моє серце в верховині» Роберт Бернс, відомий поет із Шотландії, написав у 1789 році, присвятивши його якраз своїй рідній країні. Він любив місце, де народився, бачив його неймовірну красу і хотів цим поділитись з іншими людьми. І йому дійсно вдалось передати словами те прекрасне, що він бачив навколо. Скільки б не минуло років з моменту написання твору, а він залишається таким же емоційним і красивим, бо у ньому є часточка душі автора. Будь-яка людина, яка читатиме вірш, зможе відчути ту емоцію, яку вкладав у його рядки поет.

Бернс фактично зізнається у коханні до рідного краю. Він говорить про нього з такою любов’ю та ніжністю, що неможливо не перейнятись такими ж почуттями. Серце і душа поета, як він сам стверджує у вірші, належать верховині – з нею у нього асоціюється рідний край. Де б він не знаходився, на якій би не був чужині, а думками поет завжди вдома, на своїй землі, там, де «гори сині, білії сніги, світлії луги».

Текст вірша ніби відтворює пейзажі, які поет бачить, прогулюючись знайомими стежками. Він знає тут кожен кущик, кожне деревце, кожен поворот дороги. Також він наголошує на тому, що обов’язково повернеться назад, навіть якщо кудись доведеться поїхати на деякий час. У такий спосіб автор говорить, що ніколи і ні за яких обставин не забуде рідний край, а серце його завжди буде належати любій верховині.

Відчувається, що серце ліричного героя, а значить і самого поета, переповнюють почуття. Вони настільки щирі та світлі, що ними легко може перейнятись і читач. Композиційно твір можна розділити на три частини. У першій автор описує верховну і свої почуття до неї, у другій ніби прощається, бо має на деякий час поїхати, а у третій говорить про те, що завжди про неї пам’ятатиме, бо вона живе у його серці. В духовному плані він її і не покидає, навіть якщо фізично знаходиться далеко.

У творі Бернс використовує епітети, метафори та персоніфікації. Завдяки останньому художньому засобу природа сприймається як жива істота.