Людині потрібна людина,
Як світлу – безобрійна даль,
Як вічності – кожна година,
Як щастю потрібна печаль.
Долоні потрібна долоня –
Щоб доторк, і хліба шматок,
І усміх, і сльози солоні
Навчитись ділити на двох.
Навчитись ділити до крихти
Й захмарене, і голубе…
Людині потрібно відкрити
У іншому серці себе.
Бо тільки у серці відкрите
Крізь морок пітьми й забуття
Миттєво спалахує світло –
Пульсуюче світло життя…
Й безсмертя пронизливий подих
Тоді крізь віки пророста,
Коли він – із погляду в погляд,
Коли він – із вуст у вуста…
Вірш Олени Матушек “Людині потрібна людина” розкриває фундаментальну тему потреби кожної людини в іншій людині для досягнення повноти життя, справжнього розуміння себе та глибинного зв’язку. Цей твір надає гуманістичний погляд на природу людських стосунків, де взаємодія між людьми є не просто бажанням чи примхою, а необхідністю для існування і духовного зростання.
Поетеса порівнює потребу людини у спілкуванні з основоположними елементами світу: для світла важлива «безобрійна даль», для вічності – кожна мить, для щастя – печаль. Це підкреслює незамінну роль взаємопов’язаних протилежностей, як в житті, так і в стосунках, де радість і смуток є двома сторонами одного цілого. Без печалі щастя втрачає свою повноту, подібно до того, як без зв’язку з іншими людина не може повністю відчути себе.
У другій строфі поетеса звертається до теми фізичного і духовного контакту, який символізує підтримку: «долоні потрібна долоня» для дотику, обміну шматочком хліба і емоціями. Тут дотик означає не лише фізичну, але й моральну близькість. Ці прості речі (усмішка, сльози) символізують щоденні прояви людяності, здатні зближувати людей, робити їх ближчими та навчати співпереживати.
У третій строфі звучить ідея пошуку себе через іншого. Лише через розкриття своєї душі іншій людині можна знайти справжнє “я”, побачити себе у її серці. Це процес, у якому кожна людина знаходить дзеркало для власних емоцій, цінностей та страхів, що допомагає їй відкривати власну сутність.
Остання строфа завершує ідею глибокого зв’язку через образ світла, що пронизує темряву і стає “пульсуючим світлом життя”. Це світло символізує любов, підтримку і розуміння, які з’єднують людей і дозволяють їм долати труднощі. Безсмертя, яке проростає через століття, натякає на вічну силу людських стосунків, що передаються з покоління в покоління.
Отже, вірш Олени Матушек глибоко розкриває людську потребу в іншій людині, показуючи, що саме через взаємодію ми досягаємо справжньої глибини й осмисленості життя. Це вічна тема, яка підкреслює важливість емпатії, взаємоповаги і підтримки як основи людського існування.