І вірити, і прагнуть — не вотще.
Безсмертне — і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти.
Солодких грон і променистих вин —
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твойому серцю найхмельніший келих.
Вірш «Господь багатий нас благословив» Олега Ольжича написано у 1933 році. Це приклад української громадянської лірики, де головною темою є боротьба, що лежить в основі життя. Через свій твір автор намагається донести до людей думку, що життя коротке, хоча й прекрасне, тому не можна витрачати його на те, чим насправді займатись не хочеться. Варто дослухатись до власної душі і робити те, до чого вона прагне, бо лише тоді час не буде витрачено намарно.
Говорить поет не лише про окремих людей, а й про всіх українців, яких вважає достойними життя вільного і щасливого. Він вірить у те, що народ український, маючи у своєму характері достатньо потрібних рис, зможе подолати будь-якого ворога і здобути свободу, стати переможцем. У творі є ліричний герой, через якого автор і виражає своє сприйняття життя. З його вуст звучать заклики до боротьби за свою свободу і до віри у те, що у житті керуватись потрібно веліннями серця, а не чимось іншим, бо тільки так можна знайти вірний шлях.
На думку Ольжича, українці – нація духовно багата, а це потужна сила, яка неодмінно допоможе отримати перемогу у моменти боротьби за національне визволення. Ліричний герой твору показаний людиною сміливою, мудрою і рішучою. Він уміє цінувати життя і насолоджується кожною його миттю.
І навіть у важкі моменти герої не відчуває страху, а вірить у власні сили і у правильність свого вибору, своїх ідей та цінностей, бо знає, що Бог створив світ ідеальним, тому у ньому є те, що ніхто забрати не зможе – творчість, любов і відвага. Цим віршем Ольжич ще раз нагадує, що ніколи й нікому не вдасться поставити українську націю на коліна.
Серед художніх засобів, використаних у творі поетом, можна побачити як звичні епітети з метафорами та персоніфікацією, так і те, що зустрічається значно рідше – архаїзми, старослов’янські та застарілі слова, які мало хто й знає. А повтори додають урочистості і змушують трохи сповільнюватись під час читання.