Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я» Василя Стуса увійшов до збірки «Палімпсести», а надруковано його було у 1986 році. Але писав його поет у першій половині 1970-х років. Це філософсько-патріотична лірика, яка виражає переживання автора через розлуку з рідною країною. Стус був щирим патріотом і гостро реагував на несправедливість, через яку йому довелось жити далеко від Батьківщини.
Вірш написано у формі монологу, своєрідної промови, яку говорить автор, звертаючись до тих суддів, які його несправедливо засудили до покарання. Він ні в чому не кається, бо знає, що не винен, а говорить упевнено і спокійно. Герой добре розуміє, що йде по життю важким шляхом, але він на це не жаліється, бо знає, що така вже його доля, такий його вибір. Говорить поет про смерть, але вона його не лякає, бо він сприймає її філософськи, вважаючи вищою формою існування людини і її душі.
Через цей вірш Стус говорить про те, що він своє життя прожив правильно і чесно, обираючи вірний для себе шлях. І хоч як його намагались з нього збити, як хотіли зламати, але розуміння того, що він людина достойна, яка діє по совісті, давало йому сили вистояти за будь-яких обставин.
Ліричний герой постає перед читачем людиною сильною, мужньою, принциповою. А от про що він хвилюється, так це про те, щоб не стати занадто жорстоким і грубим, бо часом емоції переповнюють і з ними ще потрібно вміти впоратись. На щастя, йому вдається за будь-яких обставин залишатись собою – справжньою людиною.
Поет використовує велику кількість художніх засобів у своєму творі і чимало символів. Серед перших можна побачити метафори, порівняння, епітети, гіперболи, антитезу, окличні речення. А серед символів, крім самого ліричного героя, є ще образи суддів, тяжкого хреста, очей та облич, а також невідомих верст.
Читаючи цей твір, можна зрозуміти життєве кредо автора – залишатись людиною і боротись за справедливість.