ФЕДЕРІКО ГАРСІЯ ЛОРКА
ГІТАРА
Починається
плач гітари,
розбиваються
дзбани ранку.
Починається
плач гітари.
Гамувати її —
не варто.
Не вгамуєш її —
намарне.
Монотонно,
ніби хвиля, плаче гітара,
ніби вітер над снігопадом,
плаче гітара,
не вгамуєш її —
намарне.
Так плаче за даллю марев
півдня пісок гарячий —
камелій благає білих.
Так плаче стріла без цілі,
так вечір без ранку плаче.
На голім вітті вмирає
вранішня перша птаха.
О гітара,
конає серце,
на п’яти розіп’яте шпагах!
(Переклад В. Стуса)
Вірш «Гітара» Федеріко Гарсіа Лорки прекрасно поєднує мотиви та ідеї творчості минулого з жанром сюрреалізму, в якому написана ця історія, що увійшла до збірки, яка в перекладі означає Андалузькі народні пісні. Попри простий, на перший погляд, сюжет, де закоханий чоловік разом зі своєю гітарою грає під вікном коханої дівчини, автор робить набагато більший акцент на образах та наявних в тексті художніх засобах, що використовуються, аби передати його власні емоції під час написання. Головним образ є власне гітара, що є не просто музичним інструментом, а щиро та палко кохаючим серцем, яке не може отримати взаємності.
Повертаючись до сюжету, його важливою особливістю є те, що він позбавлений імен. Можна лише стверджувати, що головний герой є Кабальєром, який приходить до балкону дівчини, яку до нестями кохає. Він прагне всім серцем своєю музикою показати те, як сильно вона йому не байдужа. Проте зранку його знаходять мертвим, що не дивно, адже йому до цього погрожував невідомий чоловік. На розсуд читача залишається гадати про те, ким був той, хто навіки зупинив справді закохане серце: чи то ревнивий чоловік, чи батько, що хотів, можливо, кращої долі для своєї дитини.
Не менш важливим символом-посланням стають п’ять ножів, які пронизують гітару-серце головного героя. Вони показують не тільки те, що не кожна любов може закінчитись щасливо, але й те, якою високою може бути ціна, яку потрібно сплатити, щоб продемонструвати те, наскільки сильно кохаєш. Різні символи також пов’язані з гітарою, зокрема пальці головного героя чи струни інструмента, що знайшли своє відображення в використаній автором персоніфікації та порівняннях людини з інструментом, через який вона передає свої почуття.