Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Вірш «Чари ночі» Олександра Олеся – це приклад такої поезії, читаючи яку неможливо не захоплюватись як творчим стилем автора, так і його здібностями в написанні прекрасної ліричної історії. Літературні критики сходяться на тій думці, що цей вірш є шедевральним та визначив собою не тільки збірку «З журбою радість обнялась», а й загалом всю ліричну творчість автора.
Цим твором письменник ніби прославляє життя й говорить, що воно є найвищою цінністю, яку варто не тільки цінувати, а й використовувати. В обрамленні інтимної лірики, Олесь говорить про те, що живе людина на землі дуже короткий час і витрачати його потрібно на кохання, яке, на відміну від людини, є вічним.
Композиція, художні засоби та авторський стиль працюють в симфонії заради єдиного – переконати читача в тому, що природа й людина є нероздільним, єдиним цілим, що має жити в гармонії. Разом з тим, автор прославляє красу та радість, які мають бути шляхопровідними маяками в житті кожної людини.
Повертаючись до композиції, то вона досить велика й складається з 12 куплетів, які мають однаковий початок та закінчення в формі катрена. Кожен з цих куплетів висвітлює маленьку сцену, що разом складають велику картину уявлення автора про життя та кохання в ньому.
Важливу роль в усьому вірші відіграють символи. Головним є образ соловеїв, через яких демонструється кохання та весна, як час приходу чогось нового. Іскра показує душевну силу та прагнення змінювати та творити, а весна, як самостійний образ, показує собою неймовірну силу природи в тому, щоб створювати та заповнювати все своєю красою та силою. Серед інших використаних художніх засобів можна відзначити метафори та персоніфікації, а також паралелі, що говорять про вже загадану тему того, що людина і природа – цільні.