Якщо вірити деяким поетам, то мова – це могутня зброя, якою потрібно вміти правильно користуватись. З допомогою слова можна підняти з колін не лише одну людину, а цілу націю. А можна створити ефект протилежний, тому й повинні поети думати над кожним своїм словом, щоб воно стало корисною «зброєю», а не смертельною.
Багато хто з класиків української літератури писав вірші про мову, і зазвичай це були зізнання у любові до неї. Бо це були люди, які поважали рідну мову і хвилювались про її майбутню долю. Вони закликали людей свою мову не забувати, користуватись нею у побуті і нікому не давати її паплюжити чи принижувати. Говорити про українську мову такі автори могли багато і так натхненно, що мало хто залишався байдужим до їх слів.
У будь-якого автора поезія про рідну мову буде сповнена емоціями, бо пишуть про неї саме ті люди, які дійсно відчувають любов до слова, а особливо до слова, сказаного мовою, яку чув від народження, яка звучить так солодко і ніжно, бо вона найрідніша. Сам лише звук рідної мови може дарувати неймовірну насолоду, а коли звучать ще й гарні слова…
Бувають у житті ситуації, коли слова не мають значення, але у поезії навіть одне слово може змінювати все: настрій, зміст, ідею. І про це поети теж говорять, коли присвячують свої поетичні твори рідній мові. Слова рятують, слова лікують, слова дають крила, слова творять дива. А поезія – це солодкий нектар для людської душі.