Українська культура має багато різноманітних проявів у вигляді народної творчості. Одним з найбільш захопливих є її складова, що виникла ще в часи слов’ян та до приходу на терени їх життя християнства. Гаївки або ж веснянки як літературний жанр є прикладом такої творчості, що пройшли не просто через багато років, а через цілі століття, залишаючись важливою складовою етнографічної та культурологічної спадщини для всіх українців. Численні науковці присвятили десятки книг та років життя тому, аби спробувати зібрати та дослідити всі ці пісні, досліджуючи календарно-обрядові твори.
Українські веснянки – це та річ, що з давніх-давен супроводжувала життя людей, особливо тих, що проживали в селі. Саме там життя була неймовірно сильно пов’язано з природніми циклами. Не дарма колись саме весна була початком року, символізуючи собою відхід холодної зими, та настання тепла днів, що приносять врожай та радість. Тому чимало творів зберегли свої язичницькі мотиви, попри всі спроби церкви побороти.
Навіть поява та поширення на українських теренах християнства не змогла поставити крапку в історії веснянок. Про це промовисто говорять великодні гаївки, що почали з часом поширюватись по всій Україні. Маючи величезний культурний потенціал, ці твори присвячувались абсолютно різним темам, й через призму настання весни розповідали про людське щастя, одруження та створення сім’ї. З’явились навіть гаївки для дітей, які, завдяки своїм невеликим розмірам, можна було легко запам’ятати та вивчити.