Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,
Замкни мій слух — я все ж тебе почую,
Я і без ніг до тебе домандрую,
Без уст тобі обітницю складу.
Відломиш руки — я тоді тебе
Впіймаю серцем. Наче між долонь,
А спиниш серце — мозок запульсує;
Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,
Тебе в крові палючій понесу я.
Переклад М. Бажана
Вірш «Згаси мій зір» Райнер Марія Рільке написав у 1897 році. Твір увійшов до збірки «Книги годин», випущеної у 1901 році. Цікаво, що велике натхнення для творчості поет отримав, коли мандрував Україною. У 1900 році він побував у Києві, і це місто справило на нього велике враження. А у даному творі поет через свого ліричного героя розповідає про відчуття повного злиття з силами природи, тобто з Богом.
Антитеза – це художній прийом, який Рільке вирішив використати у своєму вірші, щоб показати, що не існує у світі таких перепон, які могли б розділити його героя є Господом, бо його віра у нього настільки сильна, що взагалі ніщо не здатне її похитнути. Бог, в уявленні Рільке, це не якась окрема істота, а саме життя, яким наповнене все на світі. Його Господь існує в кожній людині, тварині, рослині, у кожній неживій речі, і в уявленні поета інакше бути просто не може.
Ідея повного з’єднання з Богом, злиття з ним, озвучується поетом у фіналі твору. Там стає зрозуміло, що роз’єднати ліричного героя з Богом не може ніхто, навіть сам Господь. Автор хотів сказати, що навіть у тому випадку, якщо у людини заберуть зір, слух чи всі відчуття одразу, або все її тіло і навіть думки, то в ній все одно буде лишатись Бог, тобто Життя.
Життєва сила – це те, що існує і буде існувати вічно. Вона може проявлятись у різних формах, існувати навіть там, де, здається, нічого бути не може. І у цьому проявляється Бог – він в усьому і скрізь. Він завжди був, є і буде, незалежно від того, чи будуть існувати люди на планеті, чи на ній залишиться тільки природа. А навіть якщо лишиться скрізь саме каміння, то воно теж буде формою прояву тієї божественної життєвої сили.
За розміром вірш невеликий – має лише дві строфи, та скільки глибини і мудрості у тих словах, що в них помістились. Певно, у тому і є великий талант поета, щоб дібрати слова так влучно і тонко, щоб вони виражали тільки найголовніше, не відволікаючись на щось зайве чи другорядне.