Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє,
За могилою могила,
А він тілько мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває,
То приляже та послуха,
Як кобзар співає.
Тема: зображення смутку народу за полеглими героями
Головна думка: уславлення героїв, котрі полягли за рідну землю
Кількість строф: 3
Образи: вітер – являє мобо волю, могила – це ціна тої самої волі, кобзар – це людська пам’ять, степ – вільний край, море – то є незалежність народу, сивий ус – людський життєвий досвід.
Вірш «Вітер віє-повіває» Тараса Шевченка відноситься до тієї спадщини письменника, що розповідає про Кобзаря, як одного з провідних образів всієї творчості та літературної спадщини Шевченка. Письменник часто ототожнював себе саме з кобзарем, що, в його уявленні, був символом справжнього посланця народу, який ніс мудре слово серед людей по всій Україні.
Кобзар, маючи лиш кобзу та мудрість прожитих років, говорив про те, що веселить та від чого сумуєш, проте він завжди нагадував людям про те, з якого вони роду та ким були їхні предки, що важливо і в наші дні. Це надихало Шевченка, який говорить в сюжеті твору про мандри кобзаря, та його образ, що саме завдяки таким віршам, як цей, став класичним.
Чоловік похилого віку з довгими вусами та кобзою, що мандрує поміж людей та степів, є уособленням вільності поетичного слова. Останнє не можна закувати в кайдани, провести для нього кордони чи зупинити, адже кобзар, як вітер в степу – вільний від природи, що несе своє слово кожному, хто хоче його почути. І мова може йти навіть про мертвих – тих, хто вже пішов з нашого світу. Цей висновок можна зробити з того, що в творі з’являється образ могили. Себто, кобзар – це та людина, що поєднує живих, мертвих та ненароджених.
Серед використаних автором художніх засобів варто відзначити повтори. Це робилось для того, аби наблизити текст віршу до народної пісні бардівського стилю. Власне, кобзарі і справді були українськими бардами, звісно ж, з власною специфікою та акцентом саме на тому, що вони розповідали та співали своїм слухачам про минуле. Цій меті служать й використані епітети та метафори. Талант дозволив Шевченкові не просто створити ліричний твір, а й максимально наблизити його до тексту народного авторства.