Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою.
“Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві і ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?
Пора, діти, добра поглядати
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!”
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, уставаймо, єднаймося,
Українські люди!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Хай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!
17 березня 1883
Іван Франко у вірші “Розвивайся ти, високий дубе” звертається до свого народу, пробуджуючи в ньому прагнення до свободи та національного єднання. Це твір, наповнений символікою, патріотизмом і закликом до дії, що відображає ідеї українського відродження у часи тяжкого гніту. Вірш не лише передає біль за долю України, а й сповнений віри у її відродження, єдність та світле майбутнє.
Твір присвячений темі національного пробудження та боротьби за незалежність України. Франко торкається болючого питання віковічного рабства українського народу та закликає його звільнитися від кайданів, що наклали чужоземні гнобителі. Піднята також тема єдності, без якої неможливе національне відродження.
Головна ідея вірша полягає у необхідності об’єднання українського народу задля звільнення від чужинського гніту та побудови сильної, незалежної і щасливої держави. Автор показує, що тільки щира праця, братерство і єднання можуть воскресити Україну. Водночас звучить важлива думка про те, що народ повинен усвідомити власну цінність і прагнути самостійно господарювати на своїй землі.
Українці мають прокинутися від віковічного сну, відкинути рабську залежність від сусідів і, об’єднавшись, стати господарями своєї долі. Майбутнє країни залежить від єдності та спільних зусиль її народу.
Символіка є ключовим елементом твору. Високий дуб уособлює силу, міць і стійкість українського народу, який, незважаючи на гніт і труднощі, здатен відродитися. Весна символізує оновлення і відродження, як у природі, так і в житті народу.
Риторичні звертання додають твору емоційної насиченості та створюють атмосферу діалогу з читачем. Повтор рефрену “Розвивайся ти, високий дубе” посилює ідею поступового, але невідворотного розвитку українського народу. Протиставлення минулого (кайдани, служба чужинцям) і майбутнього (вільна і щаслива Україна) робить вірш динамічним та надихає до боротьби.
Вірш розпочинається із заклику до пробудження. Далі описується тяжке становище України, пригнобленої чужинцями. Наступна частина містить образ майбутньої вільної України, що простягається від Кубані до Сяну. У фіналі звучить заклик до єднання та спільної праці задля відродження Батьківщини.
Франко уявляє Україну як матір, яка турбується про своїх дітей, що потрапили під вплив сусідів. Мати Україна закликає їх повернутися до власного дому, бути згуртованими та працювати для її добра. Такий образ підкреслює тісний зв’язок між народом і державою.
Вірш створено в період, коли українські землі перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Це був час пробудження національної свідомості, коли інтелігенція працювала над відновленням української культури, мови та ідентичності. Франко, як один із провідників цього руху, використовував поезію як засіб боротьби за права українців.
“Розвивайся ти, високий дубе” — це не лише заклик до дії, а й натхнення для українського народу. Вірш відображає болісну історію України, але водночас дає надію на її відродження. Ідеї Франка, сповнені віри в єдність і силу нації, залишаються актуальними і сьогодні.