Вірш «Покаянні псалми» Дмитро Павличко

Читати онлайн вірш «Покаянні псалми» Дмитра Павличко українською мовою

Благослови, мій Боже, Україну,
З’єднай водно всі київські церкви,
Завмерлу нашу мову оживи,
Козацьку славу підніми із тліну.

Я смерть свою молитвою зустріну,
Вклонюсь Тобі з-під каменя й трави,
Але не дай, щоб служники Москви
Знов обернули край мій на руїну!

Не допусти на княжий трон хохла,
Згаси в серцях патріотичні чвари
І засвіти будущини світла!

Але як ми достойні лиш покари —
Не муч Сибірами, пошли пожари
І немічних рабів спали дотла!

* * *

Я не боюсь потаємного збору
Злих язиків, що трутизну несуть.
Боже, дозволь мені глянути вгору,
Душу звільнити з іржавих закуть.

Я не боюсь ні удару, ні струсу
З рук, що підносять неправедний гнів.
Боже, не дай мені впасти в спокусу
Помсти до рідних братів і синів.

Я не боюсь, як гримлять патріоти,
Як проклинає вчорашній холуй.
Боже, рятуй од фальшивої ноти,
Серце моє — од неправди рятуй.

Я не боюся, як стежить за мною
Оком простреленим пан сатана.
Боже, відкрий мені, хто за стіною
Схлипує в муках, мов скорбна струна.

А з ворогами (належить їм бути)
Не примирюсь, не піду заодно.
Боже, не дай мені випить отрути,
Що обертає людину в лайно.

* * *

Це Ти створив мене таким —
Неподужанним і слабким,
Невільником, хоч без ярма,
Немудрим з ясністю ума,
Хитким, неначе терези,
Веселим з усміхом сльози,
Сліпцем, що ходить навмання
З жагучим зором пізнання!
Чи це приємно так Тобі,
Що тяжко падаю в журбі,
Що дух мій ламлеться, як скло,
І рветься плоть, як барахло?
Скажи, навіщо був цей твір,
Що напівянгол, напівзвір?
Де ж у моїм єстві моє,
Що само з себе постає,
Що незалежне від Твоїх
Жадань — невже це тільки гріх?
Невже моє — це тільки зрив
Угод з Тобою та порив
До тих непроясненних сфер,
Де паном ходить Люцифер,
Невже свідомість, плач і сміх,
Це все Твоє — мій тільки гріх.
О Боже, розлучи земне
З небесним — і врятуй мене!

* * *

Не був я, Господи, безбожним,
Але носив раба тавро,
Во ім’я правди словом ложним
Сквернив свої уста й перо.

Кормив я власним серцем звіра,
Щоб менше Україну жер,
І честь моя — страшна офіра —
Кричала, ставши на костер.

Я проклинав Тебе із болю,
Шукав спасіння в проклятьбі,
Та дух мій завжди був з Тобою,
І вірним був я лиш Тобі.

І в час, коли, здавалось, треба
Забуть Твої глухі врата,
Я бачив, як зійшов Ти з неба
І нашу Матір зняв з хреста.

Сьогодні на новім причалі,
Де сяє волі молодик,
Я — повен каяття й печалі —
Вдивляюся в Твій грізний лик.

Даруй мені мої провини,
А ні — то смертю покарай,
Та знай — я встану з домовини,
Як знов скують мій рідний край,

Я не засну в пітьмі глибокій,
Як Україну знов розпнуть,
А встану й прокляну Твій спокій,
Твою всеправедну могуть!

* * *

Коли на пагорби Дніпрові,
Де був апостол Твій Андрій,
Зійдеш і вчуєш стогін крові,
Мов сонця гул в землі старій, —
Знай, Господи, жага свободи
Тут не розпалася, як прах,
Палають нею небозводи,
Плоди в калинових ярах.

Коли на Хортиці ногою
Торкнеш стежину чи зело,
І плоттю Божою, нагою
Відчуєш біль, як вбите скло, —
Знай, Господи, жага свободи
Тут не зотліла, мов зола,
Ще й досі запорізькі броди
В полон цариця не взяла.

Коли Ти станеш на Говерлі,
Сягнеш очима аж на Понт
І вздриш, як зводяться померлі
Онуки Богунів і Ґонт, —
Знай, Господи, жага свободи
Нас піднімає із могил,
І вписує таємні коди
Воскреслих душ у небосхил.

Прийди і будь же нам суддею,
Карай за бачення сліпе,
За те, що ми свою ідею
Любили більше, як Тебе.
Прийди і стань, де кров пролито,
Стань на розорані серця,
Що родять волю, наче жито,
І ждуть жорстокого женця.
Прийди, як грім в безоболоччі,
Зірви з нас залишки труни!
І не карай, а глянь нам в очі
І дух наш твердістю натхни!

* * *

Ціну свободи знає тільки раб,
Але не той, що виріс у темниці
І не вбирав у душу та в зіниці
Небес блакитних лоскотний єдваб,

А тільки той, що виглядав з-за штаб
Тюремних ґрат і зорі, як суниці,
Спивав устами духу, світлолиці
Думки плекав, не повзав, наче краб.

Та хто мені покаже те створіння,
Яке в живій матерії душі
Не носить волі? Це мої моління

До кожного раба! І всі клиші,
Всі крабовидні мають теж сумління,
Мов краплю крові на страшнім ножі!

* * *

Вмирає нація, а ви,
Напівділки, напівпоети,
Тихенько живете, мов кмети
Комуністичної панви.

Продажні, наче ті курви,
Безликі, наче табурети,
Лякливі, як душа трепети,
Пильнуєте свої хліви.

Пильнуйте й бережіться Руху,
Своє сумліннячко любіть
Гидливо, наче п’яну шлюху!

Та жити ви мене не вчіть,
Бо ваша повзаюча хіть
Не для скресаючого духу!

* * *

Блаженний муж мовчить на пишнім вічі,
Де нещодавнє рабство всі клянуть,
В лакузах тих себе не впізнають,
Що перед сильними згинались втричі.

Він слухає: в згірдливому злоріччі
Гуде й реве несправедлива лють.
Він бачить: боязлива людська суть
Сама від себе відвертає вічі.

Він був рабом… Життя собі зберіг
Покорою, та — палений ганьбою —
На інших не кладе провин своїх.

Мовчить, бо там, де з мстивою злобою
Невільники вчорашні між собою
Шукають винних, кожне слово — гріх!

* * *

Діяльний розум, Бог-Творець,
Присутній в кожному началі,
Не знає скорбності, печалі,
Ні муки зболених сердець.

То чом же людськості взірець
Конає на хресті? Чом далі
Ми несемо страждань скрижалі,
Терновий славлячи вінець?

Чому це в радощах не може
Поєднуватись людське й Боже,
Чому покора й каяття

Нам повертають силу духу —
Так, начебто в ядрі життя
Є хтось, хто кличе в жаль і скруху?

* * *

Тяжкий мій шлях — гущавиною глоду,
Над багновищем — опівнічна путь.
Кров колючки, неначе кігті, рвуть,
Трясовина затягує до споду.

Куди я йду, покинувши господу
Свойого батька? Де моя майбуть?
Кому це я крізь ночі каламуть
Несу вогонь негаснучого роду?

О Господи, пошли мені навстріть
Окроплений росою тихий ранок,
Що грає, наче в золоті блакить.

Я хочу вмити серце наостанок
І твердо стати, мов на рідний ґанок,
На той поріг, що зветься смертна мить.

Аналіз вірша «Покаянні псалми» Дмитра Павличко українською мовою (паспорт твору)

Вам також можуть сподобатися ці твори:

Додати відгук на вірш «Покаянні псалми» Дмитра Павличко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *