В блакитному тумані моря
Біліє парус самітний.
Чого шука він в тім просторі?
Чом в ріднім краї він чужий?
Лютує хвиля, вітер грає
I щогла гнеться і тріщить;
Та й там він щастя не шукає,
Та й не од щастя він біжить.
Вода під ним — блакить прозора,
Над ним — проміння виграє,
А він благає бурь у моря,
Немов спокiй у бурях є.
Переклад М. Зерова
———————————–
Самотній парус ген біліє
В морськім блакитнім тумані.
Що він знайти в чужині мріє,
Що в рідній кинув стороні?
Лютує вітер, хвиля грає,
І щогла гнеться і скрипить,-
Дарма, він щастя не шукає
І не від щастя геть біжить.
Над ним струмок ясніш лазурі,
День золотий над ним встає,
А він, мятежний, прагне бурі,
Неначе в бурі спокій є.
Перекладач: Л. С. Первомайський
Вірш «Парус» Михайло Лермонтов написав у 1832 році, коли був 17-річним юнаком. Як вдалось йому у такому юному віці створити поетичний твір, який став класикою? Відповідь тут лише одна – талант. Цей твір став прикладом того, на що він здатен.
Можна сказати, що Лермонтов сам собі поставив дуже високу планку вже тоді, а його наступні роботи мали бути не гіршими. Цікаво, що ставився до цього вірша поет не надто серйозно, не вважаючи його вартим особливої уваги. Через це він його й до першої збірки не брав. Хоча ілюстрацію акварельними фарбами до нього все ж намалював.
Щоб краще зрозуміти настрій твору, варто знати й обставини, у яких знаходився Лермонтов, коли його писав. Натхнення прийшло у той момент, коли юнак прогулювався по набережній у Петербурзі. Він розмірковував про своє життя і про ті події, які у ньому відбуваються. Тоді майбутній класик якраз припинив навчання у Московському університеті і хотів потрапити у Петербурзький, але ситуація виявилась неоднозначною. Лермонтов сам не розумів, чого чекати далі і що з ним буде.
Сумні думки заповнювали його голову, і в цю мить поет побачив десь вдалині вітрильник. Він був настільки білосніжним, що не помітити його було неможливо. А те, як самотньо він гойдався на хвилях, викликало у Лермонтова асоціацію з його життям, бо він теж почувався одиноким.
Парус – це символ внутрішнього світу автора. Він, як і той вітрильник, шукає своє місце, але поки що змушений плисти за вітром. Біда лише у тому, що він починає зневірюватись, а в такому стані людина погано розуміє, що для неї є добром, а що – злом, тому може наробити помилок.
Твір є чудовим прикладом романтичної поезії, у якій поєднуються філософські роздуми і описи природи. Цікава особливість у тому, що кожна строфа починається пейзажними картинами, а завершується описом внутрішніх переживань героя. Автор використав метафори, епітети, анафору, порівняння та антитезу у якості художніх засобів.