Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря…
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
В літературі є чимало творів, що були б присвячені природі та тому, наскільки вона є надихаючою, красивою та мальовничою. Вірш «Осінь-маляр із палітрою пишною» Максима Рильського є доказом того, що в українській літературі ця тема теж мала належну увагу.
Рильського сміливо можна назвати одним з провідних письменників пейзажної лірики, яка у всіх можливих фарбах та літературній довершеності говорила про те, якою прекрасною може бути природа. Текст цього віршу увійшов до збірки «На білих островах» й симфонічно доповнював велику плеяду творів, що оповідали про прості, але водночас прекрасні речі.
В центрі сюжету опиняється осінь, яка стає головним героєм та Музою Рильського. Письменник описує цю пору року як людину-художника, що своїм талантом змінює вбрання навколишньої природи, даруючи їй золотистий, неповторний окрас. Вірш відчувається візуально, адже талант Рильського передає численні фарби, плеяду який уявляєш, читаючи рядки.
Сам автор є спостерігачем, який описує те, що бачить, а саме прихід золотої осені. Неможливо також не помітити той настрій, з яким написаний вірш. Мрійливість та захват охоплюють з кожним словом, поглинаючи в глибокі роздуми посеред осіннього дня.
Передати настрій природи автор спромігся, використавши численні епітети та метафори, що разом з уособленням гуманізують осінь, яка стає вже згаданим художником. Він своїм талантом, «пишною палітрою» та «кольорами дивними» пише величну картину того, що захоплює письменника. Художні засоби роблять природу людиною, що має тендітне та водночас величне почуття краси, яким не можна не захоплюватись. Вірш вкотре собою підтвердив те, що Рильський – неперевершений талант української пейзажної лірики.