Пісня «Ой у степу криниченька»

Вірш «Ой у степу криниченька» відомий в Україні як народна чумацька пісня, у якій розповідається про долю одного чумака. Життя його, на жаль, завершилось трагічно – він відправився у далеку мандрівку, але додому вже так і не повернувся. Хоча у часи чумаків таке траплялось нерідко, оскільки період тоді був непростий: чоловіки робили собі вози, запрягали в них волів і вирушали у далекі мандри – в Крим по сіль. Зазвичай дорога була небезпечною, бо й розбійники могли напасти, і хвороби різні починались, і худоба гинула…

Робота, яку чумаки виконували, була важливою, але й дуже важкою, а умови, у яких доводилось працювати – небезпечними. Постійно мандрувати, звісно, цікаво, бо можна й світ побачити, й про себе заявити, але це виснажує фізично, що в результаті може призводити до передчасної смерті. Даний твір змальовує картину життя чумаків, але показує його у похмурих і трагічних тонах. Відчувається, що народ, коли писав цей текст, співчував головному герою, а в його образі і всім чумакам, які ризикували життям і могли померти десь на півшляху до рідного дому.

Хоч настрій у пісні сумний, а читаючи текст, можна засмутитись, водночас є розуміння того, що чумаками люди захоплювались і пишались тим, що вони були саме серед українців. Окрім того, якщо це народна пісня, то й сам народ талановитий, бо зумів у творі показати незабутню картину життя, яка допомагає іншим її уявити і зрозуміти, що відбувалось колись.

Центральним у пісні є образ чумака, який, збираючись в черговий раз у дорогу, сам не знає, чим вона для нього завершиться. Він тривожиться, це відчуття передається тваринам, тому створюється загальна атмосфера напруги і тривоги. В результаті мандрівник гине далеко від дому (від перевтоми або від якоїсь хвороби), тому й ховають його десь на чужині, що й рідня не знає, де він тепер лежить.

У творі є звертання, пестливі слова, повтори та епітети, метафори й риторичні оклики. Також вживаються паралелізми, оклики та вигуки.