Вірш «Напис на книзі віршів» Євген Маланюк

Вірш “Напис на книзі віршів” Євгена Маланюка є глибоко символічним і рефлексивним твором, у якому автор розкриває своє бачення поетичної творчості як важливої місії, відображаючи водночас свою особисту і національну боротьбу. Маланюк, будучи поетом еміграції, звертається до теми поетичної спадщини, історії, боротьби та майбутнього України. Його вірш написаний 1925 року, в час, коли українська література та культура знаходились під сильним впливом подій революції, війни, втрати незалежності.

Перший катрен формує настрій рішучості та боротьби. Поет називає себе “залізним імператором строф”, що символізує його непохитну позицію і впевненість у власній поетичній місії. Це образ поета-воїна, який використовує слово як зброю. Строфи постають як “когорти” — вишколені воїни, що протистоять “творчим катастрофам”. Цей образ вказує на готовність автора вести свою творчість у буремний час, не боячись труднощів та випробувань.

Другий катрен звертається до історичної пам’яті українського народу. Маланюк згадує Батурин — місто, яке було зруйноване московськими військами 1708 року під час Північної війни. Ця історична трагедія символізує загальний біль та збурення, які переживала Україна. Однак попри ці трагічні події, вірші “сурмлять майбутньому салют” — вони не лише зберігають пам’ять про минуле, але й надихають на краще майбутнє. “Morituri” (лат. — “ті, що мають померти”) вказує на жертовність, але й на незламність тих, хто йде у майбутнє.

Третій катрен містить мотив фізичної сили та динамізму. Вірші подаються як “важкі та мускулясті стопи”, які впевнено відбивають ритм — ямб, символізуючи твердість та цілеспрямованість. Ямб — це основний ритм поетичної мови, який уособлює порядок і силу. Автор підкреслює, що це “дійсности, а не утопій” дифірамб, тим самим наголошуючи на реалістичності і значущості своєї поезії, яка звернена до конкретної дійсності, а не до ілюзорних ідей.

Четвертий катрен містить образ булави — символу влади та керівництва. Поет “скеровує лише вперед”, показуючи своє прагнення до активної дії та лідерства. Це ще не “лет”, але вже “наступ” — вказівка на те, що його творчість поки що перебуває на етапі боротьби, проте має потенціал для ширшого розмаху, для досягнення чогось більшого. Маланюк вірить, що цей “наступ” розірве завісу темряви.

П’ятий катрен продовжує цю ідею, показуючи розпад “мороку” — символу невігластва, пригнічення, можливо, радянського тоталітаризму. Автор звертається до свого нащадка, сподіваючись, що той зрозуміє значення його боротьби і його творчості. Він прагне, щоб крізь “тисячолітній порох” минулого відкрився “простір без меж” — символ свободи, незалежності, духовного розвитку.

Останній катрен підсумовує мотиви вірша, розкриваючи серцевину поетичного покликання Маланюка. “Чому стилетом був мій стилос / І стилосом бував стилет” — ці рядки свідчать про подвійність ролі поета. Стилос, як інструмент для письма, стає стилетом, зброєю для боротьби, вказуючи на те, що поезія Маланюка — це не лише мистецтво, але й зброя в ідейній та національній боротьбі.

Таким чином, вірш “Напис на книзі віршів” відображає ідеї Маланюка про роль поета в суспільстві, про силу мистецтва як інструменту боротьби, про важливість пам’яті та відповідальність перед майбутнім. Він створює образ поета-воїна, який веде свій народ до свободи і просвітлення, не зважаючи на численні перешкоди та випробування.