Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться ій той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
[13 липня 1858, С.-Петербург]
Вірш «Сон («На панщині пшеницю жала…»)» Тараса Шевченка написано у 1844 році. Це сатирична поема, у якій автор захотів зобразити справжнє обличчя імперського режиму Росії, яке мало хто бачив (або не хотів бачити).
У творі багато дійових осіб, серед яких цар з царицею, оповідач, чиновник з України. Окрім того, поет використовує різні образи, щоб показати людей або події. Наприклад, сова символізує тривогу, те, що може накликати смерть, а білі птахи – це символи душ людей, які померли на будівництві Петербурга (тоді це була столиця). Також є образ Христа, який втілює цар волі.
Поему можна розділити на частини: вступна, три основні, завершальна. Розповідь ведеться від першої особи, а прийом, коли герой спить і бачить сон, у якому летить за совою, дає можливість поету показати різні місця і території, а також повертатись у минуле.
Також Шевченко використовує прийом контрасту, з допомогою якого показує одночасно прекрасні пейзажі і жахіття злиднів, у яких живуть кріпаки, а також ситуацію, коли дитина простого хлібороба не має й крихти, щоб поїсти, хоча довкола цілі поля з пшеницею…
За сюжетом головний герой лягає відпочити і бачить сон, у якому пролітає спершу над Україною (спостерігаючи за життям людей), потім – над Сибіром, а далі він опиняється у Петербурзі, де стає невидимим і має можливість потрапити у царський палац. Там він спостерігає за розлюченим царем, який раптом перетворюється на маленьке кошеня. Головного героя таке перетворення смішить, та подальших подій він вже не бачить, бо… прокидається.
Панівну верхівку поет зображує вередливою і зажерливою, а пише про неї із сарказмом та іронією. Декого він виставляє і у карикатурному вигляді. А фінальний епізод поеми можна назвати гротесковим, адже цар у ньому показаний слабким і жалюгідним без своєї челяді. Тим самим Шевченко показує, що сила царизму – це лише примара, вигадка, створений образ.