Минають дні, минають ночі,
Минає літо; шелестить
Пожовкле листя; гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло. І не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої?
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
Л дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні… то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого: однаково —
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!
21 грудня 1845 В’юнища
Вірш Тараса Шевченка “Минають дні, минають ночі” є одним із найбільш глибоких і філософських творів поета, де він роздумує про плин часу, сенс існування, людську долю та внутрішню боротьбу. Твір був написаний 21 грудня 1845 року у В’юнищах, у період, коли Шевченко перебував під сильним впливом власних тяжких переживань та осмислення долі українського народу.
Тема вірша – роздуми про життя, усвідомлення його плинності та боротьба з байдужістю і зневірою. Поет звертається до своєї долі, відчуваючи порожнечу і відсутність будь-якої мети, а також втрачаючи відчуття напрямку в житті. Він шукає сенс, навіть якщо цей сенс має бути болісним.
Композиція твору побудована на контрастах – тут змінюються мотиви занепаду, байдужості та безнадії з пристрасними благаннями про активність, любов до людей і навіть радикальний заклик до боротьби. Вірш складається з двох основних частин: перша частина – це опис втрати відчуття життя, друга – відчайдушний крик душі, прагнення вийти з цього стану.
Образи та символи:
Ідея вірша – показати безвихідь людського існування, коли немає мети і активної позиції, але разом з тим – прагнення знайти цю мету, віднайти сенс, навіть якщо він болісний. Шевченко закликає жити “серцем” і не дозволяти байдужості опановувати душу. Байдужість – це смерть у житті, втрата людської сутності.
Мова вірша відрізняється своєю образністю та емоційною напруженістю. Використання риторичних запитань (“Доле, де ти?”) та звертань до долі робить текст особливо драматичним. Шевченко активно використовує епітети (“пожовкле листя”, “гнила колода”), що створюють атмосферу занепаду і безвиході.
Висновок: Вірш “Минають дні, минають ночі” є роздумом про сенс життя і долю людини, про страх перед байдужістю і внутрішньою пустотою. Це потужний крик душі, яка не хоче миритися зі станом бездіяльності і порожнечі. Шевченко закликає до активного життя, до боротьби, до любові, навіть якщо ці пориви пов’язані з болем і стражданнями.