Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Популярні запитання зі шкільної програми:
Вірш «Мені однаково, чи буду» Тараса Шевченка увійшов до циклу «У казематі».
Він був написаний у 1847 році (з 17 по 19 травня), коли поет перебував у Петербурзі. Це ліричний твір, який називають зразком поетичної медитації. У таких творах автори діляться своїми думками на теми життя та смерті, сенсу людського буття та інші, які вважаються філософськими. Даний вірш Шевченка є справжньою сповіддю поета перед своїм народом.
Як щирий патріот України, Тарас Григорович дуже хвилювався за долю країни і людей, які живуть на її теренах. У певному сенсі він навіть відчував власну відповідальність за неї, і його почуття знайшли вираження у поетичних рядках, а разом з ними і роздуми про важку долю рідного йому краю. Та головна ідея, яку хотів донести до людей поет, була у тому, що він вірить у відродження України, бо повалення царського режиму неминуче (якщо люди почнуть боротись).
Страждання українців, які жили під гнітом російського царизму, були небайдужі Шевченку, він знав, як це, тому й хвилювався за людей, за їх майбутнє. Він і сам постраждав від царизму і був упевнений, що його життя могло би бути значно щасливішим, якби не Росія, представники влади якої лиш поневолювали українців і знущались над ними.
Ліричного героя, вустами якого говорить Шевченко, чекає попереду важке життя у засланні, бо відправили його мають до Сибіру, але не це його лякає. І навіть не те, що його забудуть в Україні(хоча у цьому, звісно, є певне лукавство), не те, що він так і не зможе написати усе, що хотів би. Тривожить і лякає його, що Україну безжальні пани знищують, придушують її волю і грабують. І якщо український народ не почне боротись, то як держава вона просто припинить своє існування.
Поет використовує епітети, метафори та оксиморони, щоб виразити свої переживання і емоції, щоб показати свій душевний біль і хвилювання за долю Батьківщини.