Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє, –
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже – смеркає,
Привітний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має,
І косу розчісує ним,
І дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
У човні рибалку в цю пору
Поймає нестерпний біль,
Він дивиться тільки вгору –
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
І човен, і хлопець з очей.
І все це своїм співом
Зробила Лорелей.
Вірш «Лорелей» Генріха Гейне присвячений вічній темі кохання. Твір відомого німецького письменника інтерпретує народну легенду, яка схожа на сюжети про спів сирен. Мова йде про Лорелей – казкову дівчину, що володіла неперевершеною красою і мала чудовий спів, що зачаровував кожного, хто його чув.
Письменник доводить своєю баладою думку, що кохання – це саме незрозуміле, ірраціональне почуття, на яке тільки здатна людина. Воно може принести тільки біль та страждання по собі, не залишаючи нічого в душі людини. Остання є занадто примітивним творінням, щоб осягнути чи збагнути це почуття, яке має тисячі відтінків та означає для кожного щось особливе.
Жанр, використаний письменником, є не випадковим. Балада є характерною для народної творчості, проте той факт, що її використав Гейне, говорить про його намір наблизити свій твір саме до народної пісні. Першою причиною цього є сам сюжет про Лорелей, який має фольклорне коріння, а другий пов’язаний з використаною стилістикою написання твору. Він дуже наближений до пісні завдяки дзвінким закінчення та невеликій кількості персонажів.
Всього учасників дійства два – вже згадана Лорелей, та рибалка, якого вона зачарувала своїм співом. Також твір має ліричного героя, в вигляді оповідача, що також досить характерно саме для народної творчості.
Майстерність Гейне, як письменника, позначилась і на використаних ним художніх засобах. Вони прості лиш на перший погляд, але насправді вони максимально наближені до народних чи фольклорних, які й намагався імітувати письменник. Саме використання сталих виразів, що характерні для фольклору, придає творові особливого стилю. Є мало таких творів, що були б схожі на цей, адже Гейне намагається осягнути протилежний бік кохання, як такого, що може приносити страждання.