Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона — про коріння дуба.
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика,
а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу.
Тільки сонце
п’є та п’є
калинову воду
через золоті соломинки.
Вірш «Криничка» Ігоря Калинця чудово демонструє, наскільки в нашому житті важливі прості, навіть буденні речі. Робить це письменник на прикладі криниці, що з давніх давен використовується людьми для того, аби отримувати життєдайну воду.
Пейзажна лірика, використана автором для свого твору, підходить найкраще, аби передати всю плеяду почуттів, що відчуває герой, від імені якого йде оповідь. Він розуміє та віршованими рядками пояснює всім читачам, наскільки важливою є криничка, що є джерелом цілющою сили, яка живить людей та рослини, забезпечуючи життя.
Вода – головна складова життя, без якої не існувало б нічого живого. Саме тому, її джерело є наскільки важливим для кожного, хто живе. Велика кількість метафор, зокрема про калину та сонце, показує взаємозв’язок всього живого в природі в контексті води з криниці. Остання удостоїлась епітетів та повторів, що описують її силу та красу. Епітет «підземна мати» промовисто описує, що та чим є криничка для кожного в селі, де цей атрибут повсякденного життя став чимось більшим, ніж просто джерелом води, як ресурсу.
В висновку можна сказати, що вірш вчить любові до звичного, простого та буденного, без чого нас та всього, що ми любимо, не могло б бути. Про такі речі забувають в метушні повсякдення, згадуючи лиш тоді, коли вода зникає, проте Калинець стверджує, що саме криничка заслуговує на те, аби бути оспіваною. Їй варто дякувати, милуючись та захоплюючись тим, що вона робить постійно, даючи свою поживну силу.