Замість пролога
Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Вірш «Гімн (Вічний революціонер)» Івана Франка є прикладом революційно-патріотичної лірики, а написано його було у 1880 році. У даному творі автор зображує революціонера, який втілює у собі весь народ – могутній та нездоланний, який прагне свободи, незалежності та справедливості. Через свій вірш поет закликає людей бути активними, захищати свою життєву позицію, дивитись у майбутнє з оптимізмом і боротись за справедливість, якщо у суспільстві є у цьому потреба.
Використовуючи такі художні засоби, як анафора, метафора, епітет, протиставлення і порівняння (але це ще не повний список), поет додає яскравості, виразності і конкретики своєму твору. А центральним персонажем вірша є той самий революціонер, який ніколи не зможе змиритись з життям у неволі, він завжди буде прагнути до свободи і боротьби. Але закликає він не до насильства, а до розвитку науки і свободи думки, щоб саме з їх допомогою боротись за краще майбутнє.
Окрім символічного образу, Франко показує і образи людей справжніх, реальних. Попи і царі символізують минуле з його злом, міліони – народ, який нарешті побачив реальність, сини – люди, які творять майбутнє. Також поет використовує образи різних явищ, предметів, місць, де щось відбувалось або там прожиті були певні емоції.
Композиційно вірш можна розділити на три частини: про революціонера, про того, хто не помер, про злу руїну, що розпалась на частини. Відомий український композитор Микола Лисенко поклав на музику цей поетичний твір Франка, зробивши з вірша справжню пісню, адже це гімн, тож він і повинен мати музичне звучання.