Там, де зустрів тебе, там шумить і нині
Гай, зелений гай
Там полюбив, як я, твої очі сині
Гай, зелений гай
Там полюбив, як я, твій веселий голос
Гай, зелений гай
Там ти сказала: “Що ж буде з нами, любий,
Як мине розмай?”
Приспів:
Ти щаслива будеш, (3)
Грай, музико, грай!
А мене забудеш, (3)
Грай, музико, грай!
Можеш все забути (3)
Тільки пам’ятай
Зоряну дорогу (3)
В гай, зелений гай.
Як я тебе кохав, пам’ятати буде
Гай, зелений гай
Що я тобі казав, не розкаже людям
Гай, зелений гай
А як прийдуть осінні холодні хмари
В гай, зелений гай,
Хай на твоїм весіллі лунає пісня,
Ллється через край.
Приспів (2)
Пісня «Гай, зелений гай» Юрія Рибчинського ознаменувала собою нові віху в українській естраді та музиці другої половини ХХ століття. Покладена на музику Олександра Злотника та у виконанні Назарія Яремчука вона стала феноменом для української пісенної творчості, створивши національну версію поп-музики.
З часу її першого публічного виконання, вона зазнала багато інтерпретацій у виконанні самих різних українських та не тільки співаків, проте саме текст Рибчинського залишається самим яскравим, як з художньої, так і ідейної точок зору. Під час його прочитання в голові мимоволі починає грати мелодія, а душа радіє та переноситься в верховини.
Письменник чудово передає дух народної творчості, використовуючи побутовий сюжет та відповідні художні засоби. Зокрема, історія розповідає про кохання двох людей, про яке розповідає ліричний герой. Його монолог відбувається в обрамлені зеленого гаю, що уособлює в собі не місце пам’яті персонально для героя, а й всю його Батьківщину.
Саме в ньому він закохався та зараз це місце породжує в його голові спомини про щастя та радості минулого. Попри радість від згадок, сюжет поступово розвивається, і приходить осінь, що приносить з собою смуток і «холодні хмари».
Використані художні засоби знову ж таки відсилають до жанру пісні. Автором використовуються повтори, як той, що закладений в назві. Також є епітет «зоряна дорога», яка веде до вже згаданого зеленого гаю. В цьому є і певний символізм, який означає вічність кохання в душі людини попри те, що вона його втратила в фізичному сенсі разом з людиною, коли їх розлучила доля.
Попри все, головна думка полягає в тому, що ти радієш за кохану людину, навіть коли вона більше не разом з тобою. Цей мотив незаздрісного щирого кохання робить пісню важливою в загальнолюдському розумінні, а для українців вона назавжди залишиться символом відродження нової української пісенної творчості.