Вірш «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко
- Автор: Тарас Шевченко
- Жанри: ⭐️ Вірші, поезія ⭐️ | Вірші класиків
Читати онлайн вірш «Думи мої, думи мої» Тараса Шевченко українською мовою
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози… чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх…
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав…
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю…
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило…
Лягла спочить… А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні… А я… а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну…
А слова — немає…
А за лихо… Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім…
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється…
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються…
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки… не засиплють
Чужим піском очі…
Отаке-то… А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Аналіз вірша «Думи мої, думи мої» Тараса Шевченко українською мовою (паспорт твору)
Вірш «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко написав у 1839 році, перебуваючи у Петербурзі. Це один з найвідоміших його творів, а також приклад того, як умів Тарас Григорович писати громадянську лірику. Знаходячись далеко від рідної землі, поет сумував за Батьківщиною, що і виражалось у його творчості. А ще він розмірковував про долю українців, які змушені жити в неволі, терпіти приниження і знущання від панів.
Своїм землякам поет співчував і мріяв, що настануть такі часи, коли вони стануть вільними людьми і зможуть самостійно керувати власним життям. Шевченко вірив, що люди здатні боротись за свою свободу, і лише тоді, коли вони припинять самі відчувати себе рабами, почне щось змінюватись у суспільстві і соціальному устрої країни. Слабкодухість і байдужість поет засуджував.
Про долю людей Шевченко розмірковував весь той час, поки був на солдатчині (там було вдосталь часу, щоб думати про щось). Але їх життя було не єдиною темою, якої поет торкнувся у своєму творі. Говорить він у ньому ще й про кохання і суспільство загалом та місце, яке у ньому займає людина. Серед художніх засобів, які класик використав, можна побачити звертання, епітети та порівняння.
Цікавий факт: у творчій скарбниці поета є не один твір з такою назвою. У 1847 році, коли Шевченко був на засланні, він написав ще один вірш, присвячений кріпацькому життю і тому пригніченому становищу, у якому перебувала Україна у той час. Не думати про Батьківщину, яку він дуже любив, поет не міг, як і не творити, хоч це і було під забороною.
Солдатчина була важким випробуванням для Тараса Григоровича і його поетичної душі. Єдиним порятунком була поезія, яку він все ж створював, ховаючись від чужих очей і записуючи рядки, що народжувались у таких непростих умовах, у свої «захалявні книжечки». А тепер це надбання української культури, яке шанується і високо цінується не лише в Україні.
Слухати читання вірша «Думи мої, думи мої» Тараса Шевченка онлайн
Вам також можуть сподобатися ці твори:
Додати відгук на вірш «Думи мої, думи мої» Тараса Шевченко
Популярні поети
