Вірш «Бути чи не бути» Вільям Шекспір

Монолог Гамлета “Бути чи не бути” є одним з найвідоміших літературних творів, який символізує екзистенційні питання, що хвилювали людство протягом століть. Цей монолог Вільяма Шекспіра відображає роздуми героя про життя, смерть, сенс існування та моральний вибір, що постає перед кожною людиною.

У першій частині монологу Гамлет розмірковує над питанням: “бути чи не бути?” Він розглядає життя як джерело страждань, яке постійно кидає “каміння й стріли долі навісної”. Зіткнення з труднощами породжує питання, чи варто миритися з ними, чи краще спробувати покінчити з усім, “піднявши руки”, тобто, наклавши на себе руки. В образі “сну” герой бачить смерть як можливість позбутися “боління серця і мирських турбот”. Проте навіть у сні є страх – страх перед тим, що буде після смерті. Це нерозв’язане питання викликає у Гамлета сумнів і змушує його вагатися.

Друга частина монологу присвячена роздумам про те, чому людина продовжує жити попри всі страждання. Гамлет перераховує різні негаразди, які терпить людина: “штурхани і кпини часу”, “панську кривду”, “муки ненависного кохання”, “зневагу прав”, “глузування черні”. Він запитує себе, чому б не звільнитися від цього “солоного життя”, адже шлях до позбавлення лежить у власних руках. Проте страх перед невідомістю після смерті – “країна невідома”, з якої немає повернення – зупиняє його. Гамлет говорить, що це сумління робить людей боягузами, змушує терпіти та не наважуватись на кардинальні зміни.

Ця нерішучість і страх перед незвіданим “замість летіти до незнаних меж” є центральною темою монологу. Гамлет підкреслює, що саме сумніви перетворюють людей на боягузів і призводять до того, що багато значущих рішень залишаються невиконаними. Сумління, страх перед невідомістю та сумнів у правильності власних дій змушують людину залишатися в межах звичного, навіть якщо це означає терпіти болісні страждання.

Заключні рядки монологу акцентують увагу на тому, як думки й сумніви позбавляють рішучості. Гамлет зазначає, що мляві роздуми роблять дії слабкими та млявими, перетворюючи їх на щось нетривке та непродуктивне. Його роздуми завершуються зверненням до Офелії, де він, ніби забувши про свої терзання, звертається до неї з проханням пам’ятати його у своїх молитвах.

Монолог Гамлета є глибокою філософською розповіддю про дилему життя та смерті. Він відображає страх людини перед незнаним, що є причиною людської слабкості, та парадокс людського існування – бажання позбутися болю, але й страх перед тим, що буде після цього. Сила монологу полягає в його універсальності – він ставить питання, на які немає однозначної відповіді, проте які є актуальними для кожного, хто замислюється над сенсом життя та вибором між стражданнями та невідомістю.