Вірш «Зоре моя вечірняя» Тарас Шевченко

Є чимало творів, що оспівували б красу та мальовничість української природи. Вона стала справжньою Музою для поколінь митців, художників та письменників, даруючи їм натхнення, що сьогодні можна побачити в неймовірній культурній спадщині. Вірш «Зоре моя вечірняя» Тараса Шевченка належить до цієї когорти творів, та попри це він вирізняється серед них тим, що доля самого автора тісно переплетена з життям українців.

Провівши чималу частину життя в іншій країні та навіть в засланні на солдатській службі, він, як ніхто інший, міг говорити про те, як сумує за рідним краєм та його красою. Кожен рядок твору – алюзія на ті місця та речі, яких не може побачити ліричний герой, та до яких прагне всією душею та тілом.

Весь сюжет твору – глибинні роздуми про далеку Батьківщину, що лунають в осяяній місяцем нічній пустці. Ліричний герой розмовляє з зорею, що сходить лиш вночі. Він просить у неї розповісти, що коїться в Україні, згадати про те, як там живуть люди. Україна як для автора, так і для його ліричного герой – не лише метафорична сутність, але й земля, що має свої чіткі образи – Дніпро, долини, верба та, звісно, люди, що живуть на цій землі.

Природа України вабить собою Шевченка, який не може до неї доторкнутись. Лиш думками він там, де йому добре та де він відчуває свою силу, проте перебуваючи в далекій фортеці, його долає туга та роздуми про те, що коїться на небайдужій йому рідній землі.

Серед використаних автором художніх засобів, найбільш важливими в розрізі стилістичного та сюжетного оформлення є персоніфікації та образи. Вони виконують роль символів, які для автора й означають собою Україну у всіх її радощах та незгодах, що спіткали її на історичному шляху. Звісно, що ними письменник передає безмежну любов до цього краю та прагнення повернутись до нього.

Слухати читання вірша «Зоре моя вечірняя» Тараса Шевченка онлайн