Вірш «Блакить мою душу обвіяла» Павло Тичина

Вірш «Блакить мою душу обвіяла» Павло Тичина написав у 1907 році, виразивши у ньому свою любов до Батьківщини. Це ще один приклад пейзажної лірики, яка займала вагоме місце у творчості поета. Для Тичини природа була, можливо, найбільшим і найголовнішим джерелом натхнення, тож про неї він і писав у багатьох своїх творах. Можна навіть сказати, що поет був закоханий у природу і ставився до неї з великою повагою.

Так само поет любив і Україну, і саме до неї він звертається у цьому поетичному творі. Про те, що це звернення до рідної країни, дізнатись можна лише в кінці вірша, бо згадується вона в останньому рядку, але все, що написано до того, є зізнанням у любові до Батьківщини. Тичина описує природу, такі маленькі сюжети, на які хтось навіть увагу не звертає, але для нього «струмок серед гаю» і «на квітці метелик» мають значення, він бачить у цьому красу природи.

Усе, що навколо, для поета – це краса, яку він не може не описувати, бо вона викликає у його душі багато емоцій. Він радіє і милується пейзажами, він помічає кожну деталь і дрібницю, здається, кожна квіточка, кожна травинка для нього важлива, і йому хочеться поділитись цим переживанням з усім світом. А за рахунок співзвучності у закінченнях рядків, досягається ефект мелодійності, тому й звучить вірш, ніби пісня.

Порівняння, метафори і перелічення – це художні засоби, які автор використовує, щоб описати прекрасну картину, яку він бачить перед собою. І з першого ж рядка, читаючи вірш, відчувається легкість, життєрадісність, любов до природи і життя. А також повага до України, захоплення тим, яка вона прекрасна, бо має на своїй землі такі прекрасні, квітучі, життєдайні місця.

Душа поета раділа, коли він писав рядки цього твору, і це передається кожному, хто його читає. А зорові та слухові образи, використані у вірші, роблять його реалістичним і «живим».

Слухати читання вірша «Блакить мою душу обвіяла» Павла Тичини онлайн

Додати відгук на вірш «Блакить мою душу обвіяла» Павла Тичини