За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Зовуть мене розбійником.
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив.
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Аж тут їде сам владика:
«А здорові, хлопці!»
«Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!»
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати.
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався.
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Бо немає пристанища.
Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний.
Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б’ють.
Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!
Вірш «За Сибіром сонце сходить» є не просто віршованим твором, а це народна історична пісня, у якій розповідається про Устима Кармалюка, який був організатором повстанських загонів і активно боровся з панами на Поділлі. Події, про які йдеться у творі, відбувались у першій половині 19 століття на території України.
Кармалюк – особистість відома не лише у рідній країні, а й за її межами. Цей чоловік прославився тим, що став народним месником, захисником простого народу, частиною якого він і сам був. Воля і справедливість – ось головні поняття, які були важливими для головного героя пісні. За них він завжди боровся, до них закликав. А ще він допомагав багатьом людям, тому його й сприймали як народного героя.
Починається сюжет з того, що Кармалюк повертається на Батьківщину з Сибіру. Про це, як і про все інше, він розповідає сам, тобто розповідь ведеться від його імені. Та навіть удома, будучи вже з родиною (дружиною і дітьми), він не відчуває себе вільною людиною. А все через те, що відбувається у країні, через свавілля «владик», тобто тих, хто стоїть при владі.
Головний герой, як людина дії, починає збирати однодумців, щоб разом боротись з несправедливістю. А все те, що вони відбирають у багатіїв, потім віддають бідним, бо вважають, що саме так повинна виражатись справедливість. Займаючись цим, Кармалюк не встигає приділити час рідним, тож виходить, що він жертвує особистим щастям, виконуючи місію, яку сам же на себе і взяв.
Звісно, влада такого стерпіти не могла, тому влаштовувала переслідування Кармалюка, але його підтримував і захищав народ, який ставився до Максима з великою повагою і захоплювався ним. Для людей він був красивим як зовні, так і за особистісними характеристиками. Він боровся проти кріпацтва і намагався організовувати людей, які теж були готові ставати проти влади.
У творі багато метафор, епітетів, порівнянь, риторичних окликів, запитань та інших художніх засобів.