Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Весело і з ляком серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Вірш «Теплота родинного інтиму» Станіслава Чернілевського – доказ того, що людина не може існувати без коріння. Письменник, демонструючи читачам власні спогади, що гріють його душу та відсилають до безтурботних дитячих років, прагне довести, що людина завжди мусить пам’ятати про те, хто та де її виростив. Без цього неможливо знати, що таке добро, щирість та радість, які приходять в життя з материнською опікою в рідній домівці. Остання – одночасно символ, храм та місце сили для кожної людини й автора зокрема. Автор безапеляційно затверджує, що найсвятішим спогадом є той, що зародився вперше в батьківській хаті в роках радісного дитинства.
Якщо намагатись описати емоції, що викликає твір, то першим на думку спадає затишок. Читаючи твір, у кожного будуть свої спогади, проте так чи інакше всі вони будуть пов’язані з родинним колом, в якому кожен в дитинстві відчував себе в любові та турботі, що не так просто знайти в дорослому віці.
Любов в цей час була безумовною, а душевний спокій мав кожен, адже це невід’ємна складова щасливого часу, коли ти перебуваєш в материнській любові та ласці. Рідна домівка – не просто місце, де ти небайдужий та коханий, а й справжній всесвіт в дитинстві. Трепетні емоції відчуваються з першого до останнього ліричного авторського слова.
Серед художніх засобів, що були використані автором, варто відзначити зменшувально-ласкаві закінчення слів, які відсилають до маминих колискових. Також головну роль в створенні спогадів про дитинство відіграють образи, зокрема той, що говорить про хату, яка прив’язана до небес. З одного боку, це алюзія на дим з каміна, з другого ж це посилання на те, що батьківська домівка – храм в уявленні як дитини, так і вже дорослої людини. Як висновок, батьківська любов здатна розламати будь-що, навіть прута дорослого життя, нагадавши про минулі часи й давши натхнення.