Вірш «Стояла я і слухала весну» Леся Українка

Вірш «Стояла я і слухала весну» Лесі Українки – прекрасний приклад того, як можна поєднати інтимну та пейзажну лірику. Якщо в українській літературі і є поетеса, що уособлює в собі всю красу природи та ліричного слова, то нею є саме Українка, що передавала свої емоції, переживання та радощі через опис краєвидів природи.

В цьому творі вона возвеличує кохання, як найпрекрасніше почуття в людині, що сповнює її радощів та дає надію на краще. Також лейтмотивом історії стає гармонія, що має бути в кожній людині, адже без неї неможливо жити в світі природи. І всі ці мотиви відбуваються на фоні весни, що символізує пробудження природи після зимового сну.

Сюжет твору метафоричний та покликаний викликати у свого читача асоціації з природніми образами, що говорили б про стан героя. Піднесений настрій твору наштовхує на думки про почуття, що є в кожної людини, так само як і в ліричної героїні. Остання переживає піднесення, розмовляючи з весною, слухаючи її мову, що складається з шепотіння та співу квітів та рослин. Весна постає персоніфікованим образом. Саме персоніфікація стане одним з головних художніх засобів, що були використані Українкою під час написання віршу.

Весна в цьому творі – не просто персонаж чи уособлення синергії людини і природи в уявленні письменниці. Це справжнє щастя, що вбирає в себе найтепліші та найщиріші емоції, які людина здатна переживати. Ніщо не тішить так, як почуття єдності людини з природою, в якій вона знаходить своє справжнє щастя. Попри те, що героїня перебуває в піднесеному дусі, вона між людьми та природою обирає останню, адже та завжди щира та вірна. Лиш з нею можна співати та саме її можна слухати вічно.

Слухати читання вірша «Стояла я і слухала весну» Лесі Українки онлайн