Вірш «Шевченкова верба» Богдан Лепкий
- Автор: Богдан Лепкий
- Жанри: ⭐️ Вірші, поезія ⭐️
Читати онлайн вірш «Шевченкова верба» Богдана Лепкого українською мовою
Коли на чорний шлях ступав,
Ішов на прогнання в неволю,
Галузку вербову підняв,
Обчімхав і забрав з собою.
Була відірвана, як він,
Від пня і від землі святої,
Засуджена на лютий скін1
Серед пустині степової.
Поніс її і посадив
За фортом, в полі, на пустині,
Здалека воду приносив
І пильно підливав щоднини.
Принялася і на весну
Зелене листя розпустила.
Ох, як же, як була йому
Та деревина люба й мила!
Було, з казарми прибіжить
В зеленій тіні відпочити,
Положиться, верба шумить
І шепче щось над ним, як мати.
Мов жалується, що весна.
Сади цвітуть на Україні,
Вона ж сумує тут одна
Посеред дикої пустині.
Летить степом листочків шум,
Немов далека пісня жалю,
Ні твоїх снів, ні твоїх дум
Нам не забути, рідний краю!
Аналіз вірша «Шевченкова верба» Богдана Лепкого українською мовою (паспорт твору)
Вірш «Шевченкова верба» Богдан Лепкий написав для того, щоб якомога більше людей дізналось про його улюбленого українського поета, про його життя, діяльність та творчість. Сам Лепкий з юних років захоплювався Шевченком – як особистістю і як митцем. Він видавав «Кобзар», а також праці про великого класика – наукові та художні. А даний віршований твір розповідає про реальний випадок з життя Тараса Григоровича, який стався у 1850 році.
У той час Шевченко був на засланні і не мав права малювати й писати. Але як можна зупинити творчу людину, коли вона прагне щось створювати? От і поет не послухався заборони, а коли про це стало відомо, його відправили до Казахстану, а точніше, на півострів під назвою Мангишлак. Клімат там був суворий, навкруги голий степ і каміння під ногами. Там Шевченко мав служити в укріпленні, яке тоді називалось Новопетровським.
Поки Тарас Григорович туди йшов, зустрілась йому на дорозі гілочка вербова. В ту ж мить пригадались йому і батьківська хата, де біля двору росла верба, і село, і рідна Україна, і ніжний голос матері. Хіба ж він між залишити ту гілочку й далі лежати серед дороги? Ні, він забрав її з собою і посадив. Як не дивно, але гілочка прийнялась і через деякий час зазеленіла, а потім і справжнє дерево виросло. Для Шевченка то була найщасливіша подія у період його служби.
Він щодня приходив до своєї верби, що зеленіла посеред пустого степу, користуюсь будь-якою нагодою. Вона стала його найкращою подругою, поруч з якою поет почувався затишно і спокійно. Дерево нагадувало йому про Батьківщину, під його гіллям він міг відпочивати і творити. На цьому Шевченко не зупинився – посадив ще дерева, і в результаті виріс цілий парк.
А та верба прожила майже 150 років (якщо точно, то 147), а гілки від неї були привезені в Україну і посаджені в різних місцях, в тому числі і на могилі поета у Каневі. Пам’ять про великого Кобзаря живе не лише у його власних віршах чи творах інших митців, присвячених йому, а навіть у природі.
Слухати читання вірша «Шевченкова верба» Богдана Лепкого онлайн
Вам також можуть сподобатися ці твори:
Додати відгук на вірш «Шевченкова верба» Богдана Лепкого
Популярні поети
