На яшмових сходах
біліє холодна роса.—
Промокли панчохи.
Пливуть мовчазні небеса.
Дивлюсь крізь фіранку
на місяць осінній печальний,—
На тихій воді він тремтить
і повільно згаса.
Лірика може мати різну подобу в залежності від країни, в якій вона була написана. Проте вірш «Печаль на яшмовому ґанку» Лі Бо доводить, що суть та мотиви можуть бути однаковими. Філософ та письменник стародавнього сходу передає своїм невеликим ліричним твором, що належить до філософської лірики, всім знайомі мотиви туги розлучення з коханою людиною. Для того, аби передати глибинні емоції та відчуття він використовує одвічний образ природи, що завжди слугувала Музою для письменників всіх віків та народів.
Життя людини мінливе та плинне. Таким лейтмотивом насичена вся історія, що розповідає про очікування дівчини, краса якої не вічна. Ототожнення дівчини та її сутності з природою робить рядки Бо величними, та такими, що близькі кожному в незалежності від того, де та коли знаходиться читач.
Важливим у творі є те, що його настрій печальний, адже дівчина так і не дочекається свого коханого, так само, як і краса та врода не завжди будуть з дівчиною. Письменник не описує саме кохання, як почуття. Його можна лише відчути, читаючи та уявляючи змальовану автором картину. Саме на картину, на візуальний образ схожий текст письменника, під час прочитання якого уява сама створює місце, де й відбуваються події історії.
Історія не могла б бути такою красивою в найбільш повному розумінні слова, якби не художні символи, зокрема образи, які активно використовувались Лі Бо. Згаданий в назві яшмовий ганок – алюзія на імператорський палац, що відіграє роль воріт до небес в китайській міфології. Або ж місяць осінню, що є уособленням жіночої сутності та духу жіночності. Але головний конфлікт символів відбувається між внутрішнім та зовнішнім світами людини, що протиставляються один одному.