Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
“Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!”
“Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!”
__________________
Примітка: перший рядок кожного куплету повторюється двічі.
Пісня «Ой на горі да женці жнуть» є прикладом народної творчості українців, оскільки назвати одного її автора просто неможливо, як і точної дати її створення. Вважається, що складено її було у 17 столітті (у другій половині), а от у 1713 році її точно було зафіксовано у записках Доменіка Рудницького. Це козацька пісня, у які прославляються як конкретні особистості, такі як Сагайдачний і Дорошенко, так і запорізькі козаки загалом.
Зображено у творі козацький похід, а головна його думка у тому, що суспільні інтереси повинні бути вищими за особисті, якщо мова йде про справжніх козаків і патріотів рідної країни. З того самого часу, коли люди почали цю пісню співати, вона й стала популярною. Особливої актуальності пісня набувала у періоди, коли українському народу доводилось боротись за свою свободу, а отаманам – очолювати військо.
Запорозьке військо було справжньою гордістю України, козаків шанували і поважали, бо це були люди сміливі, чесні, щирі і справжні патріоти, готові віддати життя за свій народ. Козакам не потрібні були статки чи щось ще для свого збагачення, а от гарний кінь, який міг стати вірним другом, цінувався дуже високо, про що теж йдеться у творі.
У пісні згадуються не лише чоловіки, а й жінки. Відомо, що на Січі їх не було, але саме заради жінок чоловіки зазвичай і робили свої подвиги, йшли у походи і віддавали життя, бажаючи зробити так, щоб їх дружинам і донькам жити було легше, а дихати – вільніше.
Твір написано так, що кожен читач чи слухач може з легкістю уявити собі цю картину: на полі працюють женці, а коли на якусь хвильку вони піднімають голови і дивляться в далечінь, то бачать військо козацьке. І образи лідерів – Сагайдачного і Дорошенка – вимальовуються яскраво в уяві. У цій пісні продовжує жити образ справжнього козака і українця – відчайдушного і безстрашного…