Вірш «Нічна пісня подорожнього» Йоганн Вольфганг Гете

Вірш «Нічна пісня подорожнього» Йоганна Вольфганга Ґете – маніфест, що проголошує красу природи. Остання є Музою не тільки для Ґете, але й для більшості творчих людей й не дарма. Саме вона надихає та спонукає творити, адже вона прекрасна сама по собі в своєму буйстві рослинності та в своїй гармонії.

Людині не варто забувати, що вона не володар природи, а її частина, й варто жити в гармонії зі світом навколо тебе без злісної жаги його підкорити та правити ним. Ці мотиви, що були висловлені автором понад 200 років тому, сьогодні стали ще більш важливими, адже зарозумілість людства в своєму прогресі доводить, що письменник мав рацію.

Для глибшого розуміння твору варто розуміти, коли та де він був написаний. Під час подорожі горами письменник зупинився в одному з мисливських будинків. Він подорожував сам, споглядаючи красу природи. Саме вона надихнула його творити, результатом чого і став цей твір. Його настрій різний, як і в самого автор та його ліричного героя, що розмірковують над співжиттям природи та людини, що нерозривно поєднані. Ліричний герой відчуває спокій, коли перебуває під тихим та спокійним небом в оточенні лугів. Він стомлений, але спокійний, й це є його найбільшим скарбом.

Талант Ґете полягав не лише в художній довершеності твору, але й в його мініатюрності. В невеликий обсяг авторові вдалося вкласти один з найважливіших філософських сенсів – спокій – не просто благо, а мета, до якої треба прагнути. Саме в природі, коли та перебуває в нічній тишині без пташиного галасу та шуму бору, можна відчути глибинну гармонію та єдність з тим, що тебе оточує. Кожен знайде свій спокій, в чому намагається переконати ліричний герой, який скоро засне, втомлений днем та заспокоєний ніччю.