І досі сниться: під горою,
Між вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда, і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги? —
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, “отче наш”.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
[Оренбург 1850]
Аналіз вірша Тараса Шевченка «І досі сниться: під горою» розкриває глибину авторського світосприйняття та символіку, втілену у простих, але дуже проникливих образах.
Вірш передає ностальгійні спогади поета про ідеалізоване сільське дитинство, де панує гармонія, любов і затишок. Основна ідея твору — прагнення до простого, щирого щастя, яке полягає в сімейній любові та духовному спокої.
Вірш має дві основні частини:
Вірш написаний простою, але проникливою мовою, характерною для пізнього Шевченка. Поет уникає пафосу, натомість звертається до щирого опису повсякденного життя. Ця простота додає віршу щирості та близькості до читача.
Цей твір є своєрідним естетичним і моральним ідеалом для Шевченка. В умовах заслання він шукає спокою і гармонії у своїх спогадах про рідний край. Через цей вірш поет звертається до кожної людини із закликом цінувати прості радості життя, родинний затишок і духовність.
Вірш «І досі сниться: під горою» демонструє Шевченкову любов до рідної землі, родини та традицій. Він закликає берегти духовність і людяність, знаходячи щастя у простому. Твір залишається актуальним, нагадуючи про важливість сім’ї, єдності поколінь і гармонії з природою.