В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
Чи то правда, що від мавпи
– Походить людина?
— Правда,— мовив батько. —
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить.
— То чому ж ці мавпи
Сильно так відстали?
Чом людьми ще й досі
Справжніми не стали? —
Батько вуса гладить,
Весело сміється:
— Таке, синку, й людям
Не всім удається.
Вірш «Еволюція» Павла Глазового – гумористичний твір, що простою та зрозумілою мовою говорить з дітьми про те, що означає бути людиною. Походження людини – відомий людині факт, що відсилає до прадавніх часів, коли люди були мавпами. Автор використав цей факт, аби через вуста сина та батька поговорити зі своїми читачами про сумний аспект нашого буття. Мова йде про те, що людська подоба не гарантує те, що в ній дійсно живе людина. В останню Глазовий вкладає все високе та культурне, але, на його думку, не кожен може називатись людиною.
Відвідини сімейством зоопарку стає центральним елементом сюжету історії. Розглядаючи мавп, хлопчик з подивом цікавиться у тата, чому ті так відрізняються від людей, хоч і колись люди еволюціонували від них. Гірка посмішка батька та його задумливість – думки автора про те, що людина завжди повинна думати про те, аби бути такою в незалежності від обставин, але це не завжди і не всім вдається, хоч і виглядом людина і мавпа сильно відрізняються. «Зовнішність – не головне», – проголошує Глазовий, міркуючи над тим, що робить людину такою.
Простота, за якою ховається головний мотив історії, не має збивати з пантелику. Навпаки, залишаючи великий простір для роздумів, автор, певно, прагнув, аби кожен, хто читатиме його твір в майбутньому чи теперішньому, теж задумався над тим, що він вкладає в слова «людяний» та «людяність». Ці знайомі справжній людині терміни собою визначають не просто суспільство чи окремий вид живих істот, що має доводити та демонструвати їх щодня в своєму житті.
Зоопарк, як місце подій історії, теж є символом того, що людина, попри той статус, який вона на себе взяла, продовжує тримати тварин у неволі, тим самим піддаючи сумніву розумної істоти. Чи може той, хто називає себе «вінцем еволюції», тримати в неволі інших істот, в підсумку питає автор між рядків віршу.