Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі —
повернув трамвай
і гайнув у гай.
“Я не в той трамвай сів”,—
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.
Вірш «Дим» Ігоря Калинця – по-доброму наївний та дитячий, нагадуючий ті історії, що кожен чув в дитинстві від мами чи бабусі. Твір своєю формою та стилістикою нагадує саме казку, відсилаючи до дитячої уяви, яку так майстерно зміг відтворити письменник. Використання звичайного диму, як головного героя, дало авторові змогу показати те, як буденна річ проходить повз все життя людини, торкаючись різних його сторін.
Казкова подорож диму почалась з того, що той захотів втікти від вогнища. Це йому вдалося і він вирішив погуляти по місту, проїхатись трамваєм та подивитись на світ. Зустрівшись різним людям, дим кожному з них нагадав щось своє, як то кондукторові, що загадала осінь. Описуючи дим, як розпатланого та в джинсах, автор ніби натякає на неслухняну дитину, що втікає з дому. Цим він говорить зі своїм юним читачем про те, що варто бути слухняним, не вештаючись деінде.
Не буває диму без вогню, каже Калинець, що стало провідною думкою твору. Разом з тим, дим, сам по собі, також свідчить і про те, чим займається людина: готує їжу, прибирає, або ж працює на великому заводі. Ці метафори розвивають уяву та логіку, що також важливо для дитячих творів.