Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Я розлуки і зустрічі знаю –
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розквітають і квіти і доля
На моїй українській землі.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Вірш «Чорнобривці» Миколи Сингаївського став піснею і так полюбився людям, що з часом його навіть почали вважати народним твором, а не авторським. Перетворити віршований твір на музичний допоміг композитор Володимир Верменич. Це був не єдиний випадок, коли вірш Сингаївського став піснею, але стати таким популярним і відомим вдалось лише цьому твору.
Присвятив поет даний вірш своїй матері, яка стала для нього прикладом і справжньої материнської любові, і людської мудрості, і сили духу. Вона була героїчною жінкою, яка народила і виховала десять дітей, але вісім з них сама ж і поховала. Від самого початку автор створював вірш як спогад про матір, але в результаті твір став прикладом громадянської лірики, оскільки мама у ньому символізує ще й Батьківщину. Цікаво, що варіантів твору було декілька, тому у вірші і у пісні деякі слова відрізняються.
Ще один «цікавий» і водночас сумний факт: цензура теж старанно попрацювала над доведенням твору до «потрібної» форми, щоб його можна було публікувати у пресі чи читати у радіоефірі. В оригінальній версії згадок про українців було багато, а після роботи цензорів лишилась одна патріотична фраза «на моїй українській землі».
Ідея, яка у творі стоїть на першому плані, у великій шані до матері і до її непомітного подвигу, який вона робить щодня. А вже на другому плані лежить ідея того, що українець може лишатись вірним Батьківщині, де б він не був і як би не складалось його життя.
Автор використовує епітети, пестливі слова, повтори та інші художні засоби, а зорові і слухові образи, які теж зустрічаються у тексті, створюють ефект присутності, занурення у атмосферу твору. Також є прийом коли йде протиставлення між молодістю і старістю, розлукою і зустрічами, чужиною і рідним краєм.