Вірш «Чому, сказати, й сам не знаю» Андрій Малишко

Поезія Андрія Малишка “Чому, сказати, й сам не знаю” – це глибокий ліричний твір, у якому автор звертається до одвічних тем пам’яті, часу та зв’язку людини з рідною землею. Через образи стежини, квітів і горизонту Малишко майстерно розкриває глибинний емоційний світ ліричного героя, який із болем і водночас з ніжністю згадує минуле. Твір відображає нерозривний зв’язок між людиною та її корінням, підкреслює значення рідного краю у формуванні духовного світу особистості. Водночас у ньому звучить нота суму за незворотністю минулого та його впливом на сьогодення. Цей твір є прикладом гармонійного поєднання інтимної лірики й філософських роздумів про сенс життя.

Тема

Основною темою вірша є глибокий духовний зв’язок людини з рідним краєм, з її минулим і спогадами. Через образ стежини Малишко відображає не лише простір, але й час, що невпинно минає, залишаючи в душі людини як теплі, так і болісні відгомони прожитого.

Ідея

Ідея твору полягає у ствердженні важливості пам’яті й духовних коренів, які формують внутрішній світ людини. Незважаючи на плинність часу та неможливість повернути минуле, саме ці спогади залишаються невід’ємною частиною особистості. Вони наповнюють життя сенсом і зберігають зв’язок із рідною землею.

Аналіз твору

Образ стежини є центральним символом у вірші Андрія Малишка. Вона уособлює життєвий шлях, що починається біля рідного дому (“біля воріт”) і простягається в нескінченність, зникаючи за горизонтом. Цей образ сповнений багатозначності: він асоціюється зі спогадами, дитинством, рідною землею, а також із філософськими роздумами про плинність часу.

Вечірній обрій, темний луг і нескінченна дорога – це метафоричні картини, що створюють атмосферу спокою, але водночас викликають почуття смутку та туги за тим, що вже не повернеться. Ліричний герой відчуває цей біль особливо гостро, про що свідчать слова “мій ревний біль і ревний жаль”. Водночас стежина залишається джерелом світлих спогадів, адже “біля серця стеле цвіт”, нагадуючи про красу прожитого.

Ритміка та мелодійність вірша підсилюють його емоційний вплив. Повтори строф (“Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт”) підкреслюють ключовий мотив твору та додають йому напівпісенної інтонації. Цей прийом також символізує циклічність спогадів, які завжди повертаються, навіть якщо минуле залишається недосяжним.

Значну роль відіграють метафори й епітети: “дощами мита-перемита”, “дощами знесена у даль”, “круглі соняхи із літа”. Вони підсилюють образність твору, створюючи яскраві картини природи, що співвідносяться з почуттями ліричного героя. Такі деталі, як “круглі соняхи”, викликають асоціації з теплом і родючістю рідної землі, тоді як “дощами знесена” акцентує увагу на плинності часу та змінах, які він приносить.

Висновок

Вірш Андрія Малишка “Чому, сказати, й сам не знаю” – це зворушлива історія про духовний зв’язок із рідним краєм, який живе в кожній людині у вигляді спогадів і переживань. Через символ стежини автор майстерно розкриває глибокі роздуми про час, незворотність змін і значення минулого у формуванні людської душі. Цей твір є прикладом того, як проста, на перший погляд, картина може передати складні та глибокі емоційні й філософські переживання.