У садочку-зеленочку
ходить вишня у віночку.
Хтось їй грає на дуду,
подивлюся я піду.
Баба каже: — Не ходи!
Темні поночі сади.
Там, де вітер шарудить,
бузиновий цар сидить.
Брови в нього волохаті,
сиві косми пелехаті.
Очі різні, брови грізні,
кігті в нього як залізні,
руки в нього хапуни —
так і схопить з бузини!
Я кажу їй: — Бабо, ні!
Очі в нього не страшні.
На пеньочку, як на троні,
він сидить собі в короні.
Грає в дудку-джоломію,
я заграв би, та не вмію.
А навколо ходять в танці
квіти — всі його підданці.
Є оркестри духові,
равлик-павлик у траві.
Три царівни бузинові
мають кожна по обнові.
Невсипущі павуки
тчуть серпанки і шовки.
На царевій опанчі
Зорі світяться вночі.
Він сидить у бузині,
усміхається мені.
Вірш «Бузиновий цар» Ліни Костенко увійшов до однойменної збірки її поетичних творів, написаних спеціально для дітей. Відома українська поетеса створювала вірші не лише для дорослих, а й для малечі, які можна назвати зразками пейзажної лірики, оскільки природі у них приділяється багато уваги. Збірку, а з нею і цей вірш, друком було видано у 1987 році у Києві відомим українським видавництвом «Веселка».
Більшість образів, які є у творі, стосуються природи, але в одній зі строф можна побачити натяк на те, що тут є головний герой – маленький хлопчик, який хоче вночі піти у сад, щоб подивитись, хто ж там «грає на дуду» для «вишні у віночку». Але бабуся не хоче його пускати, бо вважає, що вже занадто пізно і темно, а найстрашніше, що там можна зустріти бузинового царя, що має грізний вигляд, гострі кігті, та ще й схопити може…
Але хлопчика цей цар геть не лякає, бо він знає, що той йому нічого не зробить, та й взагалі нічого страшного у його образі немає. А найголовніше, що дитинка впевнена у тому, що бузиновий цар насправді добрий, адже сидить на своєму пеньочку-троні і посміхається, спостерігаючи за дійством, яке відбувається навколо.
Цей вірш, як і інші поетичні твори Ліни Костенко для дітей, навчають їх спостерігати за світом і за природою, фантазувати, говорити гарною мовою, використовувати епітети і метафори. Сама поетеса так і робить, тож і епітетів у неї багато різних зустрічається: фольклорних, «колірних», оригінальних, авторських, новаторських.
Поетеса малює у вірші світ таким, яким його, на її думку, може бачити дитина – яскравим, цікавим, казковим, у якому дерева і тварини є живими істотами, наділеними різними людськими якостями. Читаючи вірші для дітей, написані Ліною Костенко, збагатити свій словниковий запас можуть не лише дітлахи, а й дорослі, як і навчитись ставитись з більшою повагою до природи.