Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.
Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусенько,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!
Пісня «Засвіт встали козаченьки» Марусі Чурай вважається народною, хоч і має автора, а написано її було у 1650-х роках. Ім’я Марусі Чурай багатьом відоме, та не всі знають, хто вона. А це була дівчина з Полтави, яка складала пісні про життя українців, і у даному творі вона зобразила момент, коли козак збирається йти у похід, тому прощається з родиною. Він, як справжній чоловік і щирий українець, має виконати свій обов’язок перед Батьківщиною, і для нього це важливіше навіть за власну родину.
У творі використовуються різні художні засоби, серед яких епітети, повторення, метафори, звертання і риторичні оклики із запитаннями. Події, які описуються у пісні, відбуваються у 16-17 століттях, а основним місцем дії є батьківська хата козака, який відправляється у далеку дорогу. Окрім нього серед персонажів та образів твору можна побачити дівчину Марусю, мати, а також коня, який виступає вірним другом (і носієм прикмет).
Починається все з того, що козаченьки, а з ними разом і центральний персонаж, встають настільки рано, що ще навіть сонце не встигло з-за горизонту показатись, лише місяць світить над землею. Маруся, кохана дівчина козака, всі очі проплакала, але її переживання не можуть утримати героя на місці. Він лише намагається її заспокоїти і просить про одне – щоб Богу за нього молилась.
Мати також проводжає сина, та й просить його, щоб повертався якомога швидше. Тільки не знає козак, чи прийде він взагалі ще колись у рідний дім, чи лишиться живим… Розуміючи, що майбутнє невідоме, син просить свою матір, щоб та прийняла Марусю як рідну дитину, але їй важко зрозуміти це і примиритись з тим, що такі часи настали.
У пісні зображується не лише сміливість козака, який йде, можливо, на смерть, а й подвиг жінок, яким він дорогий, і яким доводиться його відпускати, не знаючи, чи повернеться ще колись. Музична тема пісні стала основою для увертюри Миколи Лисенка до опери «Тарас Бульба».